Історико-пригодницькі мандрівки у часі з героями Олександра Гавроша
Гаврош О. Музей пригод. Харків: Фоліо, 2018. 122 с.
Гаврош О. Музей пригод-2. Врятувати Тараса Шевченка. Харків: Фоліо, 2019. 156 с.
Прочитати на одному подиху, прожити текст, відчути енергію художнього світу автора – так говорять про книжки і тексти, які дивують, захоплюють, спонукають до роздумів, збагачують емоційно та інтелектуально, залишають по собі особливий смак пізнання та естетичної насолоди. Так говорять про літературу високого художньо-естетичного рівня, актуальні для будь-якого покоління тексти-явища і тексти-події.
Що є критерієм якісної художньої літератури? Цікава історія, захопливий сюжет, яскраві характери головних героїв, особлива композиційна побудова, образна мова, вдало використані художні засоби, підібрані художні прийоми. Важливим є вміння автора вибудувати систему експліцитних та імпліцитних смислів, цілісний художній світ і дивувати ним, апелюючи при цьому до актуального читацького досвіду, виправдовуючи читацькі сподівання та розширюючи читацькі горизонти. Саме такі ознаки притаманні прозі й творчій манері письма Олександра Гавроша. Письменник однаково вправний у жанрах пригодницької, біографічно-історичної, детективно-історичної прози, документалістиці й публіцистиці.
«Музей пригод» і «Врятувати Тараса Шевченка» – перші дві повісті із серії «Машина часу», об’єднані головними героями, мандрами у часі та ідеєю розгортання сюжету з історико-культурними екскурсами. Уже сама назва «Музей пригод» налаштовує на своєрідний квест, подорож, небезпеки. Ключовим місцем подій та своєрідною машиною часу і переміщень стає музей. Такі очікування цілком виправдані. Чи свідчить цей факт про передбачуваність сюжетного розвитку? Звичайно, що ні. Бо навіть використані традиційні мотиви чарівних казок і пригодницької літератури (подорож героїв у часі, часовий тунель, річ-медіум) у повісті функціонують по-своєму, органічно вплітаються у канву історико-пізнавального наративу.
Прикметною ознакою всіх творів Олександра Гавроша є те, що в основі кожного – захоплива історія. Без цікавої історії, як вважає автор, твір неможливий , це обов’язковий елемент літератури для дітей та юнацтва.
Повісті із серії «Музей пригод» розраховані на широке коло читачів, як, до речі, й інші твори Олександра Гавроша («Неймовірні пригоди Івана Сили», «Пригоди тричі славного розбійника Пинті», «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» та ін.). Маркування «для дітей та юнацтва» зумовлене, як правило, пригодницьким характером твору й центруванням героя-підлітка.
«Музей пригод» – цікаві й пізнавальні художні розповіді в тому числі й про працівників музею, які своїми вчинками і життєвими позиціями доводять: «Музей – це живий простір, а не мертва територія». Директор Роман Лук’янович, його син, школяр Ясь Попадинець, молода завідувачка фондами Яна, журналіст Мирон Клапоух – невтомні у своїх прагненнях і пошуках. Їм відкриваються таємниці потаємної кімнати музею і здатність плетеного крісла бути часовим коридором.
У першій повісті герої потрапляють на початок 17 століття і дізнаються історію знаменитих першодруків Бериндів, особливості функціонування друкарні і палітурні у Києво-Печерській Лаврі. Справжніми скарбами для прибульців стали стародрук «Бесіди на діяння святих апостолів» 1624 року, старовинна гравюра Степана Беринди «Апостол Іоанн», ключ від першої друкарні, які мандрівники у часі передають у сучасний музей.
У другій повісті -- директор музею раритетів Роман Попадинець потрапляє у часи Тараса Шевченка і має намір врятувати українського генія від арешту і заслання. Та поет відмовляється від цієї пропозиції. Такий розвиток подій логічний, інакше хід історії було б змінено. А, можливо, й історія України розвивалася інакше, якщо б Кирило-Мефодіївському товариству вдалося врятуватися від погрому.
Повісті Олександра Гавроша імпонують глибиною опрацювання документальних джерел і майстерною художньою інтерпретацією історичних подій та постатей. Розгортаючи основну й побіжні сюжетні лінії, автор тримає читача в постійній напрузі, інтригує появою нових персонажів, фактів, таємниць. Дія, яка відбувається одночасно «тут» і «там», додає динаміки розповіді, робить її багатовимірною.
У перших повістях виразними є топоси Києва у різні часові періоди. Друкарня 17 століття, музей і Лавра, Успенський собор. Дія відбувається фактично в один же день – День Святого Миколая – час див і очуднення. «Зимові забави» у музеї, Свята літургія у соборі, фрагменти пісні «Ой, хто, хто Миколая любить» і основний лейтмотив твору – фраза «Свято наближається» – те, що єднає різні часові простори в єдине ціле – художній текст-буття.
Родзинкою першої повісті «Музею пригод» є портретна галерея. Кожен розділ письменник розпочинає із глибокого психологічного портрета одного із персонажів. Це індивідуальні й типові характери, які виконують свою функцію у творі, приваблюють колоритністю, багатогранністю. Довершеності й цілісності твору додає «Епілог». Єдиним загубленим пазлом залишається сюжетна лінія журналіста Мирона Клаповуха, якому таки вдалося розшукати власну сенсацію і написати унікальну працю. Та, можливо, автор залишає собі цей гачок для наступних розповідей.
Друга повість інтригує оригінальним ракурсом подій, пов’язаних із розгромом Кирило-Мефодіївського товариства. Здається, про це багато сказано і написано, проте не для юного читача. Олександр Гаврош заакцентував увагу не так на політичних моментах, як на постаті Т. Шевченка; охарактеризував його товаришів, описав стосунки та побут. Особливо виразними є епізоди-сцени, в яких показано Романа Попадинця на вулицях Києва у ХІХ столітя, його спілкування з Афанасьєвим-Чужбинським, перебування Шевченка у в´язниці, зрадницьку діяльність Петрова.
«Музей пригод» – повісті, які так і просяться на екран, адже вербальний текст дуже добре візуалізовано. Впевнена, що історико-пригодницькі мандрівки з героями творів Олександра Гавроша будуть цікаві не тільки школярам.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2019/12/29/215652.html
|
