Богдан Кушнір. На лінії зіткнення. Любов і ненависть. - Харків, Фоліо, 2018. – 282 с.
Жанр: військові пригоди
Українського розвідника Семена Вергуна розкрито – витік інформації, зрада. Його заманила в простеньку пастку одна світська левиця на дипломатичному заході. Потім Вергуна викрадають, він потрапляє в руки офіцера ФСБ Леоніда Волкова. Катували, пресували, живим залишили – та кар`єрі кінець. «Його шпигунське ремесло, знання трьох мов може знадобитися хіба що для охоронних структур. Але він себе не уявляв у прислузі олігархів», - так оцінює своє майбутнє Вергун. Треба шукати себе там, де неможливі компроміси з совістю. І шукати Волкова – треба виставити йому рахунок. Слід до ФСБшника один: та сама дівиця, яку підвели до розвідника. Вона – агент Волкова, слід від неї тягнеться до Станиці Луганської.
Так починається «На лінії зіткнення. Любов і ненависть», нова книга Богдана Кушніра. Його шпигунські книги «Помста оперативника розвідки»та «Невидима павутина»напевне знайомі українським шанувальникам жанру. Третій роман багато обіцяє на початку. Очікуєш полювання, хитромудрих пасток, фінальних двобоїв – словом, задіяння всього арсеналу, який автори використовують для подібних історій. На жаль, такі очікування не виправдовуються.
Проте не можна назвати «На лінії зіткнення» невдалим романом. Просто з певного моменту він відходить від прямої сюжетної лінії. Читач отримує іншу історію, не ту, яку заявив автор у перших розділах.
Семен Вергун або не йде до своєї мети, або рухається навпомацки в суцільній темряві. Так, екс-розвідник не має іншої можливості потрапити в Станицю Луганську, крім як піти до війська. Не просто в армію – в розвідку. Але питань виникає чимало.
По-перше, скільки часу минуло від моменту, коли його розкрили, до моменту, коли він потрапив у армію – читач не знає, автор не вказує. Розкрили Вергуна в Москві – до війни чи вже під час? Якщо до війни – Вергун чекав щонайменше рік, перш ніж потрапити в Станицю Луганську. Гаразд, помста – холодна страва. Та й ситуація не та, щоб форсувати події. Проте в тексті сказано: майора Вергуна мобілізовано до групи розвідки. Не доброволець, читач не бачить рухів героя в потрібному напрямку. Хоча за всіма законами жанру він має не чекати мобілізації, а докладати власних зусиль, виявляти ініціативу, шукати прямі й непрямі шляхи, аби кінець кінцем опинитися там, де треба – і щоб ніхто не запідозрив особистих корисних мотивів. Бо керівництво Вергуна поняття не має, що десь там крутиться його ворог Волков. Чому б справді не сказати: так і так, у зоні АТО діє небезпечний російський шпигун, треба ліквідувати, доручіть мені. Чому мету - ліквідацію агента ФСБ - треба старанно приховувати?
По-друге, більша частина оповіді взагалі не торкається місії Вергуна. Звичайно, щодення війни, її буденність, потреба вирішувати десятки водночас дрібних і важливих справ затягує й відволікає. На війні є одна задача: вижити й перемогти. А гідридна війна постійно вимагає озиратися за спину. Групі, в яку входить Вергун, вистачає роботи – і військові її з честю виконують. Проте головна мета героя розмивається. Роман же трансформується зі шпигунського трилера, яким автор його заявив, до низки епізодів, пов`язаних між собою часто випадковими персонажами. Й чим далі, тим більше нагадує формат, який умовно можна назвати «фронтовим щоденником».
Цікаво, що Волков тут виглядає більш цільним та вмотивованішим. Він навіть знає про появу в підконтрольному йому секторі Вергуна. Й справді робить рухи, вживає певних заходів для того, аби добити давнього ворога. Ще цікавіше – Вергун не помічає, як опинився в зоні ворожої уваги. Починаєш розуміти, чому свого часу розвідник дав заманити себе в пастку.
Тож фінальна зустріч двох ворогів, яка за законами жанру мала відбутися й відбулася, виглядає значною мірою збігом обставин. Випадковістю чи сумішшю випадковостей, а не наслідком реалізованого багатоходового плану месника Вергуна. Можливо, війна, описана автором, як і будь-яка війна, справді відбувається не за законами логіки. Й тим більше – суперечить законам вигаданих історій. Тож припустимо: «На лінії зіткнення» справді більше документальний, а не художній твір. Белетризована хроніка бойових дій, а не продумана з холодним серцем шпигунська історія.
Оцінка***
Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:
* Жодної надії;
** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;
*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;
**** Хочеться краще, але загалом поживно;
***** Так тримати!
Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.
Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/criminal//2019/12/16/083232.html
|
