Сірка на порох: історично-пригодницька повість / Іван Андрусяк. — К.: Фонтан казок, 2019 . — 136 с., іл.
Кажуть, хто не знає своєї історії, не може мати майбутнього. Позаяк той, хто не засвоїв уроків минулого, приречений постійно наступати на одні й ті ж граблі. Розуміючи актуальність вивчення історії українського народу, особливо в наші буремні часи, письменник Іван Андрусяк написав історично-пригодницьку повість для дітей середнього шкільного віку «Сірка на порох».
Повість — це епічний прозовий твір, який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням. Таке визначення дає нам літературознавчий словник-довідник.
Повість Андрусяка – історична, оскільки в ній ідеться про часи козацтва, а саме 1637 рік. Дівчинка Серафима (Сірка) зі схожим на вовка псом Журбою і котом Безсмертним ночами працює на виробництві селітри. Одного разу до неї навідуються чужинці, і дівчинка змушена ховатись у розритій могилі. Звідти вона чує, як московит і трійко його посіпак приводять на допит юдея Мошка і зв’язаного по руках і ногах козака Семена Байку. Розколоти юдея не вдається, тож його вирішують просто вбити. Але Семен Байка бере удар на себе, злочинці тікають, а Сірка вилазить зі свого сховища, щоб урятувати козака. От тут і починаються справжні, зовсім не дівчачі, пригоди (бо ж повість пригодницька!).
Іван Андрусяк не вказує, скільки дівчинці років, але за тим, що автор називає її «пів дівкою», розуміємо, що Сірці років 13. Але вона смілива і розумна (вміє читати й писати, що на той час було рідкістю, особливо для жінки), кмітлива й по-дорослому розважлива, доброзичлива й здатна до співчуття. Видно, що автор дуже симпатизує Сірці і змалював її з любов’ю. Сірка – єдиний жіночий персонаж у повісті, а тому в ній Андрусяк утілив усе найкраще.
Семен Байка. Про нього ми майже нічого не знаємо, крім того, що він сміливий і відчайдушний, готовий пожертвувати собою заради спасіння юдея. Семен – це образ ідеального козака. Але не всі тут ідеальні…
Пилип, Омелько, Тимко– теж козаки, але стали на службу до московита. Ні, автор не подає їх як негативних персонажів. Вони просто помилилися. Так буває. Це – життя. Ближче до кінця повісті читач зрозуміє, що хлопці не забули про честь, гідність і справедливість. Вони добрі. І вам цікаво буде поспостерігати за їхніми трансформаціями.
А от московит – не добрий. Московити в принципі добрими не бувають. Саме тому він для нас залишиться безіменним, як мільйони подібних до нього, безликих людей, у яких у крові бути підлими й ницими, брехунами й крадіями. Слово «чесність» їм не відоме. І найяскравіше це розкриється під час двобою.
«У вашім краю, може, інші звичаї, що ми їх не знаємо, то й перечить їм не будемо. Але ви зараз у нашім краю, то мусите наших звичаїв триматися. Якщо козак викликав козака на чесний бій, то цей бій таки має бути чесним. І ми, присутні при цьому козаки, маємо це засвідчити. Тож ви або приймаєте виклик – і тоді злазите з коня і стаєте до бою, або не приймаєте – і тоді ці люди вільні йти, куди їм заманеться. Такий у нас звичай!».
А юдей… Юдей – розумний і талановитий. Власне, обидва вони, Мошко і його син Яшко. І, звісно, хитрі. Однак ця хитрість нікому не шкодить, а лиш допомагає хлопцям урятуватись. Правда, навряд би одним лиш розумом і хитрістю їм удалось урятуватись, якби не Сірка, але про це ви прочитаєте в книзі.
І нарешті, дяк Безсмертний.Саме він усього вчить Сірку. Дяк не просто розумний. Він – мудрий. Сірці подобається, як він мислить.
- Дядьку Іване, а багато в нас є людей, які думають так, як ви?
- Ну, в нас узагалі небагато людей думають. Але тих, що думають, трохи є. От тільки всі ми якось, знаєш, нарізно. Кожен навіть не за себе, а про себе. Не тримаємось купи.
Повість Івана Андрусяка виконує:
Пізнавальну функцію. Завдяки твору читач дізнається багато цікавого про часи українського козацтва, про побут наших пращурів, про їхню зброю і мистецтво двобою на шаблях, про процес виготовлення селітри і навіть про те, чому падають зірки.
Аксіологічну функцію. Зображуючи ті чи ті життєві явища, автор, природно, певним чином їх оцінює. Увесь твір просякнуто авторським (а розповідь ведеться від особи автора!), зацікавлено-упередженим почуттям, у творі складається ціла система художніх тверджень і заперечень, оцінок. Повість несе в собі і прагне утвердити в свідомості читача певну систему цінностей, а саме важливість патріотичного ставлення до своєї землі та національного самоусвідомлення.
Виховну та естетичну функції. Твір має на читача потужний емоційний вплив, дає інтелектуальну насолоду. До слова, повість написано вишуканою, але водночас простою мовою (всі незрозумілі речі позначаються зірочками й пояснюються автором у виносці). Цим завжди вирізнявся Іван Андрусяк, в усіх своїх текстах.
Повість «Сірка на порох» – про вірність і зраду, про дружбу й зародження перших почуттів, про любов до ближнього і… про ненависть, яка затьмарює розум. Але ненависть – це не про нас. Це про чужинців, які мріють мати світ за рабів. З ними складно жити мирно, їм ніколи не можна вірити. Українці – толерантна нація, що не нападає. Вона борониться. Ми вміємо прощати одне одного, можемо дружити хоч би й з юдеями, поважати їхні релігію та звичаї. Ми ладні віддати останній шматок хліба, останню сорочину людині, котра цього потребує. Але на ворожість відповідаємо тим самим.
Повість Івана Андрусяка вчить нас, що кожна людина – особлива, в неї лише варто вірити. Віра окрилює, і тоді людина може розкрити свій прихований талант.
– Я ще ніколи не чув, синку, такої музики! Це ти для дівчинки грав?
– Ні, тату. Це я грав для Бога.
Люби те, що робиш, каже нам письменник, вкладай у це душу, будь щирим – і в тебе все вийде. Бо нема людей, ні до чого не здатних. Є ті, які просто мало про себе знають.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2019/12/09/064357.html
|
