Ростислав Єндик. Бенкет. Мислі, враження, рефлексії. Володимир Державин. Афоризми / Упорядник Оксана Залевська. Івано-Франківськ. Місто НВ. 2019. 148 с.
Афоризмом нікого нині не здивуєш. Не дивлячись на жадні зміни часові, просторові, жанрові, - афоризм постійно дивує. У цьому вічному парадоксі афоризм як жанр існує вже майже 2500 років. Лікар Гіппократ перший, хто назвав свій медичний трактат про симптоми і діагноз захворювань терміном «афоризм». Його книжка починалася з сентенції «Життя коротке, мистецтво вічне».
Вадим Скуратівський у передмові до задуманої серії «Українська афористика» (Київ. Просвіта. 2001), - на жаль вийшов тільки Перший том із задуманої серії, - писав: „Афоризм – один із найзагадковіших жанрів світового письменства. Ось уже яке тисячоліття він живе напрочуд активним життям. І авторським, і читацьким. Зміщуються, змінюються, а то й просто зникають ландшафти й формації письменства. Виникають нові його течії, стилі, манери, але афоризм залишається“.
Найповніше розглянув жанрові модифікації афоризм Анатолій Ткаченко у своєму підручнику «Мистецтво слова (Вступ до літературознавства)», що вийшов у Києві 1998 року. Чи ці міркування дослідника ставлять всі крапки над „і“? Звичайно, ні. Але Ткаченко зумів розкласти всі жанрові різновиди і вивести загальну картину історії Жанру.
Так, афоризм – найстійкіший жанр літератури. Ніщо не може вплинути на нього. Навіть інтернет з його спрутівськими мобільними комунікаційними можливостями чи надможливостями.
Українська афористика свій початок веде ще з язичницьких часів, принаймні у «Велесовій книзі» зустрічаємо теж його взірці. Найактивніше афоризм розвивається з ХХ століття – від Івана Франка починаючи і Петром Сорокою та Володимиром Брюггеном закінчуючи. Але й нині маємо невідомі сторінки української афористики. До таких невідомих чи забутих українських афористів належать Ростислав Єндик (1906-1974) і Володимир Державин (1899-1964). Перший автор є українським вченим-антропологом, політичним публіцистом, який був близький до радикального донцовського крила українського націоналізму, письменником. Декілька років тому в Івано-Франківську в серії «Бібліотека галицька» вийшов том гуцульської фольклорно-міфологічної прози Ростислава Єндика «Жага» (2016, упорядники Марта Хороб, Оксана Залевська). Другий – український літературознавець, чий науковий доробок почав повертатися в Україну з 2005 року стараннями Степана Хороба з Івано-Франківська.
Їхні книги афоризмів виходили закордоном відповідно в 1951 і 1966 роках. З того часу не перевидавалися. І тільки тепер, за підтримки івано-франківської міської програми з книгодрукування, ці афоризми вийшли, нарешті, на материковій Україні. Щоправда, фантастичний наклад цього видання (аж 150 примірників) відразу переводить його із літературної новинки в розряд дефіцитно-колекційної книжки.
До книжці Ростислава Єндика передмову написала упорядник, дослідниця творчости цього письменника, Оксана Залевська. До книжки Володимира Державина повторено біографічний нарис того ж Ростислава Єндика „Володимир Миколович Державин“. У цьому сенсі тут повністю повторений першодрук видання.
Нарис Єндика і сьогодні залишається пізнавальним, єдина неточність, яка там пройшла, і то не з вини автора нарису, це інформація про походження Володимира Державина (що він нібито син дяка). Бо Державин сам заплутав своє походження, аж Ігор Качуровський в 1984 році в своєму есеї про цього дослідника вказав, що Володимир Державин був сином петербургського градоначальника. Сиріч, росіяном за народженням, хоча всюди вказував, що він - „світоглядний українець“.
З афоризмами Єндика простіша ситуація, тому що автор сам творив афоризми з кінця 30-х років ХХ століття і свідомо вийшов на їхню публікацію. Що тичеться афоризмів Державина, то вони вийшли після смерти науковця, критика і перекладача, вибрані і упорядковані Ростиславом Єндиком. Цим, власне, і викликана доцільність об’єднання цих авторських афоризмів під однією обкладинкою.
Свої афоризми Ростислав Єндик поділив на розділи-блоки ( всього 7), погрупувавши їх за певним тематичним змістом: біблійні, суспільно-політичні, філософські, морально-етичні. Що тичеться афоризмів Володимира Державина, то Ростислав Єндик згрупував їх у 6 блоків: етичні афоризми; еротичні афоризми; естетичні афоризми; лінгвістичні афоризми; філософічні афоризми; політичні афоризми.
Я не буду зупинятися на творчій і науковій біографії обох авторів (про це написано в инчих виданнях і дуже скрупульозно написано), але скажу тільки, що і Єндик, і Державин, в якомусь екзистенційно-національному сенсі, були ізгоями в середовищі української діаспори. В чому причина – чи тільки в характері цих людей, чи якісь інші складові, - так чи інакше, вони зустрічалися, спілкувалися, иноді „довгими вечорами разом на діонісійських вершинах“ (цитую Єндика), залишаючись інтелектуальними самітниками. „Тільки на перший погляд це трагедія. Чи ж бо наше життя не пробігає між скукою серед людей і самітністю?“ (Ростислав Єндик).
Особисто мені ближчі, цікавіші афоризми Ростислава Єндика. Сконденсована думка, іноді з парадоксальним висновком. Але наповнена, в чомусь провокативна, жива (наводжу вибіркові афоризми):
„Основним завданням критики є пізнати, чи поет їздить на пегасі, чи на ослі“ (с.56);
„Порівняйте образи старих малярів з модерністичними! В одних навіть корови мають „вираз лиця“, в других заступає його бронзова пляма, бо так бачить себе в дзеркалі людина маси“ (с.57-58);
„Писати для мудрих – непотрібно, для дурнів – нерозумно, отже для кого врешті? Для себе самого, щоб мати розкіш, яка містить у собі щось з дурня й мудрого – подив до себе самого“ (с.59);
„Анархізм українського народу не випливає з індивідуалізму, але з браку історичної верстви, бо через те кожен дурень вважає себе за провідника, думаючи, що буцімто всі люди є рівні. Треба вирвати врешті ту картку з української біблії, де пишуть такі нісенітниці про рівність! Дурні не все мусять знати, дещо повинно залишитися тільки для втаємничених“ (с.43);
„Держава вимагає від громадян чеснот, але сама опирається на насиллі“ (с.39).
Я не вибирав спеціально афоризми Єндика, тільки ті, що потрапили «під руку». Але таких знахідок і таких провокативних сентенцій у письменника багато. Залишається тільки вибрати одні і сперечатися чи не прийняти инчі.
Афоризми Державина композиційно і сюжетно инчі - „це щось дуже інтимне, розмова з самим собою на горах, де розлягається тиша в природі і захоплює внутрішнє усамітнення, серед якого він споглядає вниз на людей не так з погордою, як радше з співчуттям і милосердям, деколи з гумором весельчака, що вміє розсміятися і з себе самого“ (Єндик).
Ці афоризми вимагають зосереджености і вдумливости. Вони не є такими відкритими з першого погляду. Ні, тут треба читання і медитування. Хоча є і лаконічні думки:
„Справжній учений – не той, хто здатний займатись своєю наукою, а той, хто зовсім нездатний займатись абичим іншим“ (с.116);
„Щоб розуміти людей, треба вміти нічого й нікому не прощати“ (с.118);
„Чоловіків упевняють і переконують, а жінок умовляють і переговорюють“ (с.120);
„Рубіж літературної творчости: письменник не може створити персонажа розумнішого за самого автора“ (с.126);
„В особистому житті кожної людини є щось трагічне. Тому боги додали до того суспільне та громадське життя, як комічний або гротесковий елемент існування; воно бо, хоч і не позбавлене часом жаху та макабричности (а тим самим і трагізму), бо гідність людська полягає в особистості і виявляється лише в індивіді та індивідуально“ (с.145).
Безперечно, що Ростислав Єндик і Володимир Державин є класиками жанру афоризму. Попри те, що афоризм для обидвох був творчою віддушиною – відпочинком. Тому видання цієї скромної книжечки треба всіляко вітати. Бо тут маємо той рівень високої кристалізації Думки в Слові, яка відіграє важливу роль в духовному спротиві проти бездушности інтернетівських і телевізійних маніпуляцій людьми. Журналіст Мирон Мельник, який ще 2001 року упорядкував збірник «Афоризми» (Івано-Франківськ. 2001. 88с.) справедливо писав у передмові до видання, що сьогодні „як ніколи раніше, потрібна фахово виконана увертюра Слів до великого державотворення“. Хоча треба пам’ятати, що вдало сформована думка не тільки приносить естетичне задоволення, але й вимагає певної зворотної реакції. Чи як твердить той же Вадим Скуратівський: „Світ буде порятований, якщо слідом за добрим афоризмом одразу поставатиме відповідна йому добра читацька, власне людська, поведінка“.
Чи спроможемось ми на цей крок? Від цього простого запитання залежить, чи ми Житимемо? Тільки й всього. Єндик і Державин показали, що вибір завжди є. Коли Державина зманювали на роботу в промосковську американську наукову структуру, де вчений міг мати високі гонорари, він відповів: „На щоденне прожиття і жертви Бакхові заробляю досить у «Шляху Перемоги»“.
Оцей моральний імператив, втілений у сконденсованій естетичній формі, мав би стати визначальним у нашій ході.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2019/08/08/131134.html
|
