Буквоїд

Стівен Гайтон не дасть тобі заснути

07.08.19 17:57 / Володимир Самойленко
Про книжку Стівена Гайтона «Соловей не дасть тобі заснути» («Нора-друк», 2019)
Ми зазвичай живемо своїм повсякденним життям і не дуже відчуваємо плин часу. Лише розглядаючи старі світлини або зустрівши знайомих, яких не бачили досить давно, ми дивуємося, сплескуємо руками й промовляємо «от час летить»... І не розуміємо, що крізь нас проминає не лише час, а й сама Історія, видозмінюючи і нас, і все, що нас оточує. Невпинно, не зупиняючись, життя міняє і дописує Книгу Буття. Не щадить нікого і нічого, бо сама роль Історії – нести зміни. Проте є на землі такі місця, де плин часу, а отже й Історії не тільки уповільнюється, а й завмирає, подеколи рухається по колу, безкінечно повторюючи й повторюючи той самий день, той самий рік, те саме життя. Саме про таке місце оповідає канадійський письменник Стівен Гайтон у своєму романі «Соловей не дасть тобі заснути». Головний герой роману – молодий канадієць Еліас Трифанніс, у жилах якого тече чимала частка грецької крові, був солдатом-миротворцем у Афганістані під Кандагаром. Для хлопців мого покоління саме слово «Кандагар» неабияке значуще. Воно не сходило зі шпальт брехливих радянських газет, лунало у туманних чутках і прихованих розповідях тих, хто звідти повернувся, і про тих, хто звідти не повернувся. Тому вельми зрозуміла жахлива психологічна травма Еліаса, який і багато років по тому тримав зброю під Кандагаром. Травма, яка не дає йому спокійно спати, прокручуючи один і той самий сон-марення. Саме задля її лікування потрапляє головний герой до Кіпру, начебто тихого місця, де можна спокійно відновитися, але ж «соловей не дасть тобі заснути!». Зла й насмішкувата доля закинула героя у нереальну місцину лихоліття – Фамагусту, що розташована точнісінько на лінії розмежування між Північним і Південним – грецьким і турецьким – Кіпром. Понад сорок років це порівняно велике місто, зі своїм чималим готельно-курортним районом із майже українською назвою Вароша стоїть порожнім, покинутим і занедбаним, оточеним колючим дротом і патрульоване по периметру регулярною турецькою армією. І покинуті міста, і лінія розмежування, і лихоліття наразі знакові для нинішніх українців, вони нагадують чи то про наше минуле, чи то про наше майбутнє... Плин часу плином, проте у цьому моторошному місці, де його взагалі немає, де він завмер, відбуваються ще й які бурхливі події. Наче усупереч тому плинові тут тече життя, неможливе й заборонене. Захопившись такою собі незначною інтрижкою, яка перетворюється на трагедію, Еліас Трифанніс змушений тікати до самих нетрів мертвої зони. Через це він потрапляє за лаштунки «офіційного» існування мертвого міста й опиняється у вирі існування справжнього. А тут мешкають люди, для яких лінія розмежування аж ніяк не географічне поняття, вона проходить крізь їхні душі і долі. Колишній грецький сержант-спецназівець, який вже сорок років ніяк не повернеться з війни, хоч би скільки йому не доводь, що та давно добігла кінця. Колишній оонівський офіцер, у минулому людина доброчесна й ліберальна, яка у певний момент узяла на себе майже біблійний тягар – чинити правосуддя й виносити вироки, і цей тягар виявився для нього завеликим. Майже шекспірівська грецька Джульєтта, чий турецький Ромео зрадив їхню любов. Жіночка з гарною освітою, «синя панчоха», яка порядкує покинуту бібліотеку мертвого міста за складною, тільки їй одній відомою системою. Решта, яка вже багато років не знає іншого життя, крім цього нереального існування, яке закінчується на покинутому цвинтарі біля покинутої церкви покинутого міста. І до всіх цих людей потрапляє Еліас, наче каталізатор, що запускає ланцюгову реакцію певних подій. Мене особисто неабияк зацікавив іще один досить гротескний персонаж – полковник турецької армії Кая, комендант цього дивного місця. На Егейському узбережжі Туреччини, неподалік  міста Фетхіє, як його називають іноземні туристи (хоча правильніша назва Фетіє), теж існує схожа зачарована місцина. Це колишнє грецьке містечко Левіссі, нащадок античного Лебессоса, нині воно зветься «Кая-Кьой», або «Містечко привидів». Річ у тім, що під час так званого обміну турецьким і грецьким населенням за буремних часів війн і поділу імперій, усі мешканці-греки були з нього виселені, а турецькі репатріанти не виявили бажання вселятись у порожні домівки. Так і стоїть на схилі гори покинутий і порожній мурашник білих осель, крамниць, шкіл і церков, вдивляючись порожніми сліпими вікнами у вічність, із подекуди розібраними дахами, вкраденими дверями і зниклим збіжжям. Обійти його можна за півтори години. Фамагуста від нього досить далеко, вона значно більша, набагато молодше за Левіссі, її не обійдеш і за пару днів, навіть якщо поталанить туди потрапити. Проте я впевнений, що прізвище того полковника запозичене саме звідти, бо дуже пасує воно прихованому янголу-охоронцеві цього мертвого-живого міста. Утім не розкриватимемо усіх таємниць сюжету. Коли читав, намагався вгадати, що буде далі. Не зміг. Раджу й вам навіть не намагатися вгадувати. Просто насолоджуйтеся гарною книжкою, гарним перекладом, гарним читанням.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2019/08/07/175723.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.