Останні кілька місяців стали багатими на новинки української поезії.
Останні кілька місяців стали багатими на новинки української поезії. І, що характерно, по-перше, здається, не відчувається посиленого «підарсенального» ажіотажу (може, він дасться взнаки трохи пізніше, та й ажіотаж сьогодні викликають зовсім інші, значно сумніші речі), а по-друге, ці новинки більш-менш збалансовано представляють різні видавництва та середовища. Тож до поезії. Яка, до речі, поміж іншими своїми важливими функціями, є непоганим способом відволіктися від божевільних передвиборчих новин.
Олег Коцарев, Читомо
Ігор Мітров. Голландський кут – Київ: Смолоскип, 2019.
Розпочнімо з переможців і різноманітних лауреатів. Нарешті побачила світ книжка Ігоря Мітрова, лауреата «смолоскипівського» літературного конкурсу ще за 2017 рік. Вона довго готувалася до друку і на виході стала зватися «Голландський кут». Збірка оприявлює для ширшої аудиторії те, що вже й так відомо тіснішому колу прихильників сучасної української поезії: Мітров – яскравий, різноманітний поет, і в його випадку «богемний» імідж не підмінює літературу, а лише увиразнює деякі акценти. У «Голландському куті» зійшлись іронічні сюжети, вигадливі образи та доволі строката тематика – від археології до побутових пригод, від Криму до кіно. Висловлюючись метафорично, поезія Ігоря Мітрова не «густа» і «сконцентрована», але «повітряна» та майже вільна від сили тяжіння, навіть коли йдеться про речі геть не небесні.
дрімає на лавочці кіт
облізлий неначе гора мітрідат
праве вухо – слави рудий обеліск
ліве вухо – блохам загиблим вічний вогонь
що сниться тобі руда кицю
допоки мовчить диспетчер що поруч дрімає
чим годують тебе руда кицю
на порожнім вокзалі
на лавці гнилій
у місті-
антигерої
Олексій Шендрик. Останні китобої на місяці – Київ: Смолоскип, 2019.
На лауреатську книжку Олексія Шендрика з того-таки «смолоскипівського» конкурсу довелося чекати ще довше – аж із 2015 року. Що ж, натомість, поет отримав добряче розтягнену в часі промоцію своєї творчості. У центрі книжки «Останні китобої на місяці» – метафора і медитація, причому «матеріалом» для останньої нерідко виявляється краєвид, географія, пам’ять:
через звукоізолювальну шкаралупу
на яку перетворилися
людські нерви
чути як бурмоче відлига
і сніг
мимрячи перестрибує до калюж
а я забув
яким був сьогодні твій голос
коли ми розмовляли
і лише зміст твоїх слів
закарбувався у моїй пам’яті (…)
Асоціативні, метафоричні ходи віршів Олексія Шендрика все-таки залишають його в полі радше відкритої, а не герметичної поезії.
Мирослав Лаюк. Троянда – Львів: Видавництво Старого Лева, 2019.
Мирослав Лаюк став автором нової поетичної книжки вже не як лауреат, але важко сказати, щоб йому сильно бракувало якихось відзнак.
Збірка «Троянда» вийшла трохи подібнішою до його першої книжки «Осоте!», ніж до, скажімо, «Метрофобії». У кожному разі, це сильна і різноманітна поезія. Своє насичене, оригінальне художнє мислення Мирослав Лаюк парадоксально вкладає в дуже «повітряні» та «легкі» вірші, сповнені простору і пошуку, ширяння різними атмосферами, від ядучо-скептичних до патетичних (сам автор у виступах дає зрозуміти, що, між іншим, прагнув у цій книжці ніби реабілітувати пафос і «слова з великих літер»). Метафори, образи пам’яті, екзистенційні моменти, наскрізні мотиви (наприклад, Вільшаний король) – усі ці та інші ключові штуки «Троянди» гуляють вільно, опиняються в несподіваних місцях, ніби в якомусь веселому танці.
Офелія, моя дівочка – випала з шафи найперша,
розсипала зелені плямки свіжого лущеного гороху:
Офелією я називаю металеве горня
із зображенням гілочки розмарину
(…)
Офеліє, дівонько моя,
ти спонукаєш світ до музики!
Ти спонукаєш робити її з нічого.
А чи це вона спонукає тебе падати?
У правій руці – ополоник,
у лівій руці – виделка.
Катерина Девдера. Листи до Майстра – Київ: Nebo Booklab Publishing, 2019.
«Листи до Майстра» Катерини Девдери – помітний приклад сповідального дискурсу в сучасній українській поезії. Адже в основу самої форми цих віршів лягають листи ліричної героїні до коханого чоловіка, причому останній набуває архетипних рис. Тут легко проводити паралелі, скажімо, з Богданою Матіяш чи Арсенієм Тарасовим, але Девдера при цьому має цілком індивідуальну інтонацію. У якій саморозкриття межує з добре вивіреним ритмом і де є місце виходу і за межі почуттів, і за межі житейських деталей:
Ми вернемося звідти ополудні, і на кухні,
серед безладу шклянок, полумистків, тарілок,
ти для мене знайдеш маленький кавовий кухлик,
і наллєш молока, або холодного соку.
Я згадаю, що привезла тобі трохи хліба,
щось залишилося «від зайця» в моїй торбині.
Спільний полудень.
За вікном пропливають риби –
білі, сині.
Читайте повний текст у джерелі.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2019/04/17/172000.html
|
