Мартин Якуб. Мертві моделі. – К.:, Смолоскип, 2019. – 236 с.
Жанр: детектив
Анонсуючи дебютний детектив Мартина Якуба, літературознавець Ростислав Семків і поет Олег Коцарев говорять про непогану перспективу розвитку цього – найменшого! – сегменту української художньої літератури. Вже було кілька схвальних відгуків у Facebook. Але досі не ясно, що сподобалося видавцю й читачам більше: сюжет, головний герой, авторський дебют чи факт появи нового українського детективу. До скарбнички жанрової літератури зроблено ще один внесок.
Як на мене, сюжет багато, на що претендує, але недокручений повною мірою. Полювання маніяків на красунь у світовому детективі триває майже стільки часу, скільки існує сам жанр. Автор пропонує долучитися разом із головними героями до пошуку жорстокого вбивці дівчат модельної зовнішності. Спершу вони зникають, потім їхні фото виринають у соцмережах, що означає: чергова дівчина мертва. Обличчя кожної спотворене. Під підозрою – хтось із працівників D.Models. Ймовірно – фотограф Олег Кравченко. Як вимагають закони жанру, підозрюваних буде кілька й відкидаються вони почергово методом проб та помилок. Бентежить інше: свої підозри головний герой майже не обгрунтовує.
Автор має можливості демонструвати логіку героя, спосіб його мислення. Всякий раз доводити читачеві, чому сищик дійшов саме такого висновку і де помилився. Це зробити тим простіше, що обрана форма оповіді від першої особи. Герой, Макс Ґедзь, ще й страждає на психічний розлад – говорить із своїм загиблим братом Сергієм. За відсутністю іншого співрозмовника, якоїсь версії доктора Вотсона, сищик може ділитися думками зі своїм другим «Я». Але - такого нема. Читач повинен прийняти факт, що сищик просто відчуває або додумався. Не надто заморочуючись, чому так є.
Дуже ж просто. Зникла дівчина Рита працювала моделлю – слід веде в агентство. Її фото робив Олег Кравченко – він головний підозрюваний, бо знимки в одній манері. Не він? Маєте іншого, підібраного автором для героя за тією ж логікою. Один із персонажів каже, мов Бог із машини: я, мовляв, давно підозрював такого-то. Чому? Думайте самі.
Наступне, що кидається в очі й дещо ріже їх: якась зацикленість Мартина Якуба на етикеті. Більшість діалогів починається з привітання: «Доброго дня (ранку, вечора, привіт)». Зрозуміло, в житті люди здебільшого вітаються. А ще в житті вони після того ведуть пустопорожні світські розмови. Натомість діалоги в детективах можуть і повинні носити більш інформативний характер, ніж ілюструвати посібник про хороші манери.
Та в пропонованому тексті згадані манери часом набувають дивного вигляду. Наприклад, у епізоді, коли Макс вперше приходить до ворожого лігва – в офіс D.Models. На рецепшені – після церемонії привітання – секретарка радить героєві поговорити з Ірмою Василівною, директоркою агенції. За якійсь час вона виходить, теж каже «добрий день», запрошує сідати й починає розмову. Мало того, що не поцікавилася відразу, як звати відвідувача і чи є в нього документи. Вже на етапі активної розмови вона – чи автор? – раптом згадують: «Перепрошую, не представилася, мене звати Ірма Василівна, я директорка. А ви хто?»
Подібні спостереження – всюди, де Мартин Якуб намагається окреслити довкола свого героя певне соціальне коло існування, показати реальне життя й непростий, строкатий соціум з пішоходами, сусідами, офіціантами тощо. У детективному романі такі замальовки повинні працювати на сюжет. Випадкових зустрічей та «бла-бла-бла» не мало би бути. Скажімо, зі своєю племінницею Дашею сищик обговорює сучасну українську прозу, що відразу непозбувно бентежить випадкового читача й звужує цільову аудиторію.
Проте варто відтиснути воду – і лишається досить майстровий детектив із справді несподіваною, хай місцями рваною розв`язкою. І найбільша знахідка автора – не раз згаданий головний герой. Як вимагає закон жанру, приватний детектив конфліктує з поліцією та має особливу прикмету. Ветеран АТО втратив руку, тепер носить дешевий протез і автор успішно обігрує цю деталь. А ще Ґедзь схильний до запоїв – як згаданий автором у тексті Гаррі Голе, постійний герой детективів норвежця Ю Несбе.
Цікаво, показово й незвично, що Ґедзь став на шлях приватного детектива випадково. Даша без його бажання розмістила оголошення в інтернеті. А отримавши перше, і, як покаже час, останнє завдання разом із авансом у двісті доларів, Ґедзь не поспішає шукати зниклу дівчину. Тобто, забиває на першого ж клієнта, вирішує взяти вихідний, їде з Дашею гуляти та їсти суші. По суті вона змушує новоспеченого приватного детектива виконувати обов`язки. Мотивує ж його поставитися до праці серйозно смерть Рити. Не перша в кривавому ланцюжку.
На виході маємо цілком придатну для споживання любителями детективних романів історію. В якій чеснот більше, ніж недоліків. І головна чеснота – повага до базових жанрових законів та розуміння їх.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/criminal//2019/04/10/152520.html
|
