Як же діти люблять товариських песиків! Хто ж не просив: «Ну купи мені собачку»?! — а вони ж не іграшкові, вони не ходять із рожевими бантиками! Песиків треба вигулювати, годувати й виховувати.
Утім, це тема зовсім іншої книжки! А герой цієї — той, кого зазвичай не помічають, якщо він сумирний. Або обходять десятою дорогою, якщо він захищає своє право на життя. Або ображають... І ще багато «або», які можна звести до одного висновку: пси-безхатьки зазвичай не стають центром дитячих мрій. Брудні, хворі, знедолені… Чи є в них душа? Не знає дитя, бо дбайлива матуся кричить: «Відійди, він кусається!» — і песик і далі залишається у своїй сірій паралельній реальності нерозгаданим, а дитя навчається найгіршому: будь-яку живу істоту можна вважати «іншою», бездушною, а отже такою, якій не потрібне твоє співчуття…
Діти бачать усе в іншій площині — хоча б тому, що вони постійно ближчі до землі, до не видного нам в усіх подробицях світу маленьких створінь, що волею цивілізації опинилися на асфальтобетонному узбіччі. І велике мистецтво письменника — допомогти дитині краще розгледіти те, що їй до снаги в цьому віці. Отож зовсім не мімішний безхатько Пес (навпаки, він живий у своїй казковості, адже має характер!) проживає захопливий вир пригод, сповнених яскравої авторської фантазії, ще й «навіює» дитині безліч корисної інформації. Про птахів-піратів і дитячий садок для пінгвіненят, про пам’ятники відомим собакам, про те, кого з птахів називають кішкою і як побачити перші промінці сонця. Бо чого хочеться дитині? Щоб у книжці було багато пригод! А батькам — щоб книжка дала дитині щось потрібне для розвитку. В адресованій молодшим школярикам повістинці Тетяни Винник «Добрик і його пригоди», що нещодавно з’явилася друком у київському видавництві «ВЦ «Академія», усе це невимушено поєдналося. А бонусом для дітей і дорослих стали творчі малювалки.
Подумалось до речі: європейський стандарт розвитку дитини полягає в поданні дітям важливої, життєво корисної інформації в доступній книжково-промальованій формі. Та ці чудові, визнані й відомі книжки мають одну, проте дуже суттєву ваду: вони якісь безкровні й позбавлені локалізації, бо навіть загальнолюдські поняття і правила життя в суспільстві мусять мати нашу мовно-культурну форму. А мова цієї повістинки пречудова! Фразеологізми — тільки встигай запам’ятовувати: пливти за течією, і за холодну воду не береться, куди очі бачили, й носа не висунеш, хоч греблю гати… Утім, переповідати — справа невдячна: ліпше прочитати про те, як безіменний Пес, закохавшись, витримує безліч випробувань і врешті-решт стає Добриком.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2019/03/18/130330.html
|
