Буквоїд

Щастя - навчитися просто жити

18.03.19 10:49 / Ігор Зіньчук
Куява Ж. Із медом полин.- Харків: Книжковий клуб сімейного дозвілля, 2013. -272 с.  
Щастя - навчитися просто жити. Саме це є найголовнішою цінністю кожної людини, але так важливо знайти в собі сили розуміти і цінувати прожитий день. Таким є головний посил соціально - побутового роману "Із медом полин" української письменниці Жанни Куяви. Події в романі відбуваються у поліському селі. В центрі сюжету - долі чотирьох подруг - Валі, Рити, Тетяни, Марії. У кожної з них  свій шлях до щастя, сповнений радості та смутку, надії та відчаю, любові та ненависті, Світла і темряви. Книга сповнена особливої християнської мудрости, любові до рідного краю, батьківської хати, традицій нашого народу. Валька - успішна жителька міста разом із сином Максимком приїжджає до своєї бабусі  Дарини Яворської. Дарина Яворська, хоч і не є центральним персонажем, але відіграє важливу роль у сюжеті роману, тому що саме вона змальована люблячою берегинею домашнього вогнища, родинного тепла, затишку. Бабуся Дарина з однаковою любов´ю, теплом, розумінням та прихильністю ставиться до кожного - доньок, синів, зятів, численних онуків та правнуків. Повага до представників старшого покоління, їх життєвого досвіду, порад  та ненав´язливих настанов, сказаних мимохідь, є однією із основних цінностей, яких так не вистарчає у сучасному світі інноваційних технологій, гаджетів, смартфонів. Бабуся Дарина часто оповідає допитливим внукам та правнукам притчі, легенди, оповідки. В романі дуже реалістично змальовано суспільну кризу, яку можемо спостерігати в сільській місцевості й зараз: безробіття, безгрошів´я, пиятика чоловіків, які не можуть, або, дуже часто, не хочуть себе реалізувати, тому що зручніше, якщо дружина поїде на заробітки до сусідньої Білорусі.  Саме таку деградацію особистості змальовано в образі Андрона, батька Маргарити, який ніколи  "не просихав" від горілки. «Я опше-то не бачила його тверезим. Ніколи! Ото скільки живу, стільки й просинаюся від крику, матюків і прокльонів. Якщо вранці мати не дає похмелитися, то його очі заливаються кров’ю, погляд провалюється десь на той світ, долоні скручуються в кулачища, й тоді він годен убити навіть нас, своїх дочок! Ніколи не зважає, по чому лупцює. Тепер у нього не так багато сил, бо стільки років труїтися самогоном, сама розумієш. Тверезою мати дає йому відкоша, то він до неї менше руки простягає. А на нас трьох добряче може оскому зігнати! Отож ми стараємося втекти з хати."[1] Саме завдяки цій реалістичності, акцентуванню уваги на проблемах кризи українського села зокрема, та суспільства загалом, роман залишається актуальним для сьогодення. Ще однією темою для роздумів та рефлексій є питання: Чому Бог посилає людині так багато випробувань на життєвій стежині?. Відповідь, на це, здається, риторичне питання, письменниця вкладає в уста баби Дарини: "Ніщо не стається людині просто так. Часто Бог посилає випробування, бо саме тоді ми щиро про нього згадуємо. Так він кличе нас до себе. Допускає нещастя, щоб ми до нього наближалися[2] У тексті є цитати із Біблії. Читач розуміє і відчуває християнське підгрунтя світогляду письменниці. Свідченням  важливости віри в житті людини може стати, наприклад, таке твердження Василя - чоловіка Марійки, який вчителював у виправній колонії, а згодом, повернувся у село: " – Як казав мені батюшка Роман, вірити – то не просто визнавати, що Бог є, а доручити йому своє життя.[3]" Дуже своєрідною є композиція роману. Кожна із чотирьох подруг спочатку, ніби, оповідає читачеві про своє теперішнє життя (Валя живе у місті з чоловіком Арсеном та синочком Максимком. Рита із двома донечками долає безпросвітні злидні у селі, розважається з чоловіками. Марійка має намір піти у монастир, щоб спробувати знайти за стінами Божої обителі спокій від тягот життя), а потім ...,  зустрівшись у селі на другий день після Великодніх свят, жінки поринають у спогади своєї юності... Тут і розчарування від нездійснених мрій та сподівань, спогади про перші миттєвості палкого кохання, туга за втраченими можливостями, яких уже не повернути. Навіть назва роману "Із медом полин" спонукає читача замислитися над тим, що цінність життя у тому, що так часто йдуть поруч радість і смуток, щастя і горе, любов і ненависть, адже "Щоб знати, який насправжки солодкий мед, пригуби перед тим гіркого полину". Роман стане добрим порадником для усіх, хто прагне отримати насолоду вдумливого читання, дізнатися більше про українські прадавні звичаї, вірування, традиції і згадати незабутній аромат духм`яної хлібини, випеченої дбайливими руками ласкавої матусі.   [1] Куява Ж. Із медом полин - Харків: Книжковий клуб сімейного дозвілля, 2013 -с.64 [2] Там само - с. 89 [3] Там само - с. 114
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2019/03/18/104923.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.