Приємно, коли тобі дарують книгу. А ще приємніше, коли її читаєш, а зпрочитаного віє на тебе теплом душі автора! Такою книгою стала для мене збірка мемуарної прози «Записки Скорпіона» письменниці Тетяни Дігай, що нещодавно вийшла друком у Тернопільському видавництві «Тернограф».
Книга невелика, всього 80 сторінок, але рясно засіяна цікавими літературними іменами й фактами, адже це – спогади авторки про творче життя письменників Тернопільського краю з 1990-го по 2016 рік.
Теплом своїх споминів Тетяна Дігай обіймає тих літераторів, хто відійшов у минуле, проте залишив у спадок вагомі культурні цінності : Борис Демків, Ігор Герета, Роман Гром’як, Ярослав Павуляк, Богдан Бастюк, Петро Сорока, Ярослав Бенза, Євген Безкоровайний і багато інших імен, що своєю громадською, мистецькою, літературною діяльністю прославили Тернопілля. Щирим словом авторка об’єднує тих, хто продовжує працювати на ниві прози й поезії, музики, живопису, журналістики і публіцистики: Михайло Ониськів, Богдан Мельничук, Леся Романчук, Василь Фольварочний, Олександр Смик, Ірина Дем’янова, Валентина Семеняк, Володимир Кравчук, Богдан Кушнірик і багато інших не менш цікавих особистостей ( перелік складає більше п’ятидесяти імен).
Книга «Записки Скорпіона» – це роздуми над станом сучасної української культури, літератури й мистецтва, над суттю літературознавства. До речі, Тетяна Дігай влучно характеризує власні книги: «Це не зовсім класичні рецензії, як вчать у вишах, у мене, радше, роздуми з приводу – різні книжки, різний час, різний настрій… Пройде декілька літ, і сучасна культурна ситуація – вже історія, а мої книги, сподіваюсь, – її збереження». Мені хочеться наголосити, що книга, про яку тепер пишу, – це свого роду екскурс у літературні глибини, у той далекий час, коли при молодіжній газеті «Ровесник» був утворений Клуб творчої молоді «Сонячні кларнети». Очолював його поет Борис Миколайович Демків. Немало молодих талантів виплекав цей легендарний клуб, котрі згодом стали відомими письменниками, поетами, журналістами. Адже у клубі проводились читання та обговорення нових творів, зустрічі з відомими людьми краю. Популярною формою спілкування були виїзні засідання, що відбувалися у приміщеннях АТ «Ватра», ТДМУ імені Соломії Крушельницької, обласного краєзнавчого музею, актовому залі ТДПУ імені Володимира Гнатюка. Критичні зауваження маститого поета стали тим підґрунтям, на якому зростала творча зміна. Тетяна Дігай з приязню згадує мудрі настанови керівника: «Знання рідної мови – головний і незамінний компонент успішної творчості, не можна братися за перо, коли не осягнув найелементарніших мовних законів… Літературі треба віддавати себе повністю, до найменшої іскри, бо інакше вона тебе зрадить... Писати – насолода, друкуватись – відповідальність…».
І ось ця відповідальність лежить на плечах багатьох літераторів, що вийшли з-під крила-опіки Бориса Демкова. Це, насамперед, стосується і творчості Тетяни Дігай. Відповідальність, медитативні роздуми над сутністю проблем, добірне зерно слів виплекали Тетяну як талановиту поетесу, як літературного критика. У творчому доробку 11 книг поезії, літературної критики і публіцистики, більше 200 публікацій у місцевих, всеукраїнських ЗМІ та Інтернет-мережі. За невтомну літературну діяльність письменниця Тетяна Дігай пошанована декількома нагородами: перемога на конкурсі БІ-БІ-Сі – 2007 за кращу читацьку рецензію, лауреат часопису «Літературний Тернопіль» у номінації «критика і публіцистика», триразовий дипломант сайту «Буквоїд» у номінації «критика та інші.
Я перечитала майже всі книги Тетяни Дігай. Не раз замислювалась над тим, що бути справжнім поетом нелегко. А бути справжнім критиком – це взагалі надважка форма дефілювання між письменником і читачем. Це спроба увійти у світ духовний, вимріяний, але закорінений у глибинах реального. Це переосмислення вже осмисленого! Читаючи твори нашої авторки, надибую її великий інтерес і любов до слова, до літератури, до культури духу. Дивуюсь її майстерності бачити, чути, знати, аналізувати і, врешті-решт, відчувати чийсь твір як людину, як живий організм, як велике енергетичне ціле! Приємно вражена й подивована вмінням Тетяни-критика вжитися у гроно проблем, створених автором, вчитатися у підтекст і сприйняти «Моцартову таїну поезії». Таня про свою творчість пише так: «Роль критика видається мені дуже важливою об’єднавчою силою, і саме в цьому я вбачаю позитивний сенс того, що я роблю… Відслідковувати існування в літературі майбутніх ґеніїв і ще живих класиків вельми захоплююче, я маю мету – зробити у цей процес свій посильний внесок». На мою думку, Тетяні Дігай це вдається. Залишається лише побажати: хай щастить!
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2019/03/09/223454.html
|
