Тема втрати – одна з найгостріших і найдраматичніших у літературі.
Тема втрати – одна з найгостріших і найдраматичніших у літературі. І йдеться не тільки про класичні сюжети втрати коханої людини чи батьків, але й втрату свого місця й розуміння, куди йдеш, втрату себе і сенсу життя, душевної рівноваги і спокою тощо. Мало кому з письменників вистачає майстерності не вдатися до надмірного пафосу й загравання з емоціями читача, загубивши за тим усю складність і трагічність втрати. Однак декому все ж вдається – і не лише передати емоційний стан тих, хто втрачає, але й спробувати намацати вихід із мороку втрати.
«Лише хмари танцюють з зірками» Турюн Ліан
про втрату сім’ї
У 11-річної Марії вмирає молодший братик Пільтен. Мама Марії, так і не оговтується від горя, потроху сходить з розуму, закрившись у собі. Батько Марії розривається між дружиною та донькою, намагаючись склеїти те, що тріщить по швах. Маленька ж Марія має тепер дати собі раду не лише зі смертю братика, але й з тим, що більше нічого не буде як раніше – вона більше не гратиметься з Пільтеном, і мама, можливо, більше не пригорне її так, як колись. Здавалось би, всього-на-всього треба піти назустріч одне одному, простягнути руку, пригорнутися і розділити своє спільне горе. Але мама лише ще більше віддаляється від доньки, яка на відміну від сина, – жива.
Це книжка-трагедія і водночас книжка-реабілітація. Попри те, що горе згущується довкола Марії, в її житті знаходиться промінець – друг, який допомагає їй віднайти рівновагу й зібрати до купи уламки її життя.
«Чоловік, який вирощував комети» Анджели Нанетті
про втрату батька
Маленький хлопчик Арно живе зі своєю дивакуватою мамою Міріам та молодшим братом Бруно у скромному холодному будинку, де вони ледь перебиваються. Арно ніколи не бачив свого батька. Все, що він знає про Орію, – це та історія, яку Міріам розповідає хлопчикам про їхнього батька. Але чи справді все так і було, що батько всього-на-всього поїхав далеко працювати? І оскільки хлопчик понад усе мріє знову мати батька, з дня на день він з нетерпінням чекає на комету, яка має здійснити його найзаповітніше бажання: «Мати батька — це дуже важливо. Батько всього вчить і робить так, що ти більше нічого не боїшся. І потім, у школі в кожного є батько, тільки у мене й у Мірка нема... Але його батько помер, тому не може повернутися. А наш повернеться, і ми завжди будемо разом. Тато гратиме, Міріам танцюватиме, і нам усім буде добре. Треба тільки гарненько попросити, розумієш?» Хлопчик гріє себе думкою, що його батько живий і просто дуже зайнятий, тож неодмінно одного дня повернеться. Але реальність виявляється жорстокішою. Це дуже щемка й метафорична історія про силу мрії й родинне тепло, з яким не страшний ніякий холод. Чи зустрінеться Арно зі своїм батьком? Читайте цю прекрасну книжку й дізнаєтеся!
«Ніжність» Давіда Фоенкіноса
про втрату кохання
Книжка французького режисера, сценариста й письменника Давіда Фоенкіноса – це дуже французька історія про втрату і відродження. Молода дівчина Наталі щаслива: вона має успішну роботу й люблячого чоловіка, з яким у них особлива історія знайомства. Але доля розпорядилася інакше: Франсуа збила машина. «По сімох роках спільного життя Франсуа був скрізь, увійшов до кожного її подиху. Наталі зрозуміла: вона не зможе пережити нічого такого, що змусило б забути про цю смерть». Здавалось би життя закінчилося в той день, коли він залишив її. Єдине, чого вона хотіла, щоб їй дали спокій. Але ця історія не лише про втрату, а й про те, яку роль в нашому житті здатні відіграти ті, на кого ми зовсім не «ставимо». У житті Наталі з’являється дивакуватий Маркус – і крок за кроком, зустріч за зустріччю виводить її зі стану заціпеніння, знову вчить відчувати і радіти маленьким дрібничкам: «Взагалі-то вона втратила звичку всміхатися, але цей чоловік вмів говорити небанально, і вона ніколи не знала, чого від нього чекати». Коли втрачаєш все і закриваєшся в собі, найважливіше, не відштовхнути простягнуту руку допомоги. Бо ніколи не знаєш, чим усе може закінчитися.
«Світлокопія» Шарлотте Кернер
про втрату своє ідентичності
У своєму романі сучасна німецька письменниця Шарлотте Кернер піднімає доволі непопулярну тему: клонування людей. Головна героїня, самозакохана талановита піаністка Іріс, яка страждає на невиліковну хворобу, вирішує себе клонувати, народивши доньку-клона. Доньку вона називає, перевернувши власне ім’я навпаки, – Сірі. Дівчинка приречена бути тінню матері, в якій та цінує лише власне продовження. Вона для Іріс – лише її здорова копія, без права на власну індивідуальність, почуття та емоції. Подрослішавши, Сірі усе більше почуває себе скутою і прагне вивільнитися з-під залежності від свого «оригіналу». Та чи має вона на це право? Книжка зачіпає чимало етичних та психологічних питань, а також одвічні теми стосунків батьків і дітей та виборювання права бути собою.
«Дихай!» Анн Софі-Брасм
про втрату спокою
Страшно втратити близьку людину, але не менш страшно втратити себе у стосунках з тією людиною. Познайомившись із новенькою, харизматичною Сарою, непримітна Шарлен назавжди втратила спокій, розчинилась у любові до нової подруги, потребувала її щоденної присутності у своєму житті. Ці хворобливі стосунки не обіцяють нічого хорошого, однак механізм вже запущений і Шарлен «на гачку» у своїх ревнощів. Це роман про юнацькі роки, егоїзм і самоствердження, про найгіршу форму залежності – одержимість, і про те, що у дружбі, як сказав герой однієї книжки, завжди один господар, а інший раб. Шарлен втратила у нерівній дружбі себе, а з тим і спокій.
«Забагато щастя» Елін Манро
про втрату щастя
Назва книжки лауретки Букерівської та Нобелівської премій з літератури, канадської письменниці Еліс Манро ввела в оману не одного читача. Адже «забагато щастя» – радше насмішка долі над тими, кому не дісталося навіть трошки того щастя. Батьковбивство, каліцтво, рак, самотність, дитячі цькування, зовнішні вади, відречення батьків від дітей – ця збірка новел доверху переповнена драмами «маленьких людей», їхньому нереалізованому щастю. Різні історії, різні долі однаково сповнені трагічності буття й позбавлені щастя. Під пильним поглядом і психологічною препарацією авторки постають партнерські, сімейні й дружні стосунки, особисті травми, анормальності. Авторка шокує відвертістю, і завдяки цьому чимало звичних речей постають під іншим поглядом.
«Під скляним ковпаком» Сильвії Плат
про втрату себе
Чомусь для багатьох цілком очевидною трагедією є втрата близької людини чи коханого(-ї), однак не такою очевидною видається втрата себе – що, можливо, і є тією найстрашнішою з усіх. Адже, втративши когось, у вас завжди залишаєтеся ви; втративши себе – ви втрачаєте все. Саме це сталося з американською письменницею Сильвією Плат та її літературним прототипом Естер Ґрінвуд – юною дівчиною, яка приїжджає до Нью-Йорка на стажування в одному з модних журналів. Відчуваючи себе під тиском вимог соціуму та суспільних норм, які висувалися до жінок у 50-х роках, чинить опір класичним моделям жінки-годувальниці та жінки-матері, Естер впадає в депресію та неодноразово намагається покінчити життя самогубством: «Страшний сон. Для людини під скляним ковпаком, спустошеної та застиглої, ніби мертве немовля, світ як такий — уже страшний сон».
Доволі талановита та перспективна як журналістка, так і письменниця Естер втрачає себе у світі, який висуває до жінки забагато вимог. Повітря довкола неї згущується, а скляний ковпак щільно притискає її до землі. Драматичну напругу й відчай героїні посилюють ілюстрації Анастасії Стефурак, де кольори варіюються від рожевого – до суцільно чорного. І єдине, що Естер ще не втратила, – ледь живу надію. До читання цієї книжки варто бути готовим – як і готовим до того, що бувають у світі настільки страшні речі й почуття, що роблять життя нестерпним.
«До музики» Кетіль Бйорнстад
про втрату як вона є
Автор роману «До музики», першого у трилогії, – відомий норвезький композитор, піаніст та письменник Кетіль Бйорнстад. Тож не дивно, що його роман, який днями побачив світ українською у перекладі Наталі Іваничук, вийшов таким трагічно-мелодійним. Головний герой, 15-річний Аксель Віндінґ, живе музикою. Своїм захопленням він завдячує матері, з якою вечорами вони слухали концерти класичної музики. Хоч вони й незаможні, мати готова піти на все, щоб її син став піаністом. Однак одного дня стається трагедія – мати тоне в річці. Ця перша втрата в житті хлопця, від якої розпадається сім’я, понесе за собою ще багато інших, і єдиною його розрадою, єдиним сенсом у житті хлопця, яке визначають труднощі, стане вона – музика.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2019/02/07/170056.html
|
