Богдан Залізняк. Діалоги тривають...: Книга інтерв’ю. Т. 5. – Львів: Каменяр, 2018. – 342 с.
Життя – це не тільки те, що людина прожила, але й те,
що вона пам’ятає, й те, що вона про це розповідає.
Габріель Ґарсія Маркес
Що нам подарує прийдешній 2019 рік? Про що ж мовить 2018 рік, який минає? Щойно з друкарні – «Діалоги тривають» (том 5) Богдана Залізняка. Пригадалася думка Емілі Дікінсон: «На час оглянься добрими очима – усе, що міг, він дав». Дав, і то надто багато, пан Богдан: «Автор, який знає, про що поговорити» (Тетяна Пасович, с. 3). Справді знає і володіє колосальними знаннями. Він зумів всіх і вся обійняти думкою серця, любові, осмислити розумом працю кожної людини, щоб виокремити найважливіше... Нелегка ця його дорога житття і праці.
Обираючи дорогу, ми її не обираємо. Дорогу життя дарує нам Бог, а ми вже самостійно її мостимо, утверджуємо своєю працею, трудами цілого життя, бо відстань до мети – велика. Інколи йдемо, та не бачимо, не відчуваємо своєї дороги: ще не час, не ті обставини й нагода, а можливо, й не шукали.
Бесіди, думки-діалоги життя... Думки – живі й розумні істоти: «Думки – наче миттєві штрихи до внутрішнього портрета людини, стану її душі» (Андрій Содомора). Володіємо мертвими речами, споглядаємо розмаїття навколишнього світу, немовби мертвого, тому що не осмислюємо, не розуміємо законів його життя. Богдан Залізняк зрозумів важливість бесіди, думки-життя, живого спілкування, бо ж думки – це не просто пульсування свідомості, що спонукає до мисленного діяння, а й згусток енергії слова, рідного слова, рідної мови, дарованої нам Богом: «Мова – це необхідне удосконалення мислення і природний розвиток властивих тільки людині здібностей» (Олександр Потебня). Є над чим задуматися: «О. Потебня у праці “Думка і мова” стверджував, що мова не є засобом вираження готової думки. Мова – це насамперед діяльність, адже слово може модифікувати думку: “Коли створюється слово, тоді в мовцеві відбувається певна зміна того стану думки, яка існувала до свідомості”... Тому мовець не передає своєї думки іншому, а лише дає імпульси до пробудження власних думок співрозмовника: “Внутрішня форма слова, яке вимовляє той, хто говорить, дає напрям думці того, хто слухає, але лише збуджує цього останнього, дає тільки спосіб розвитку в ньому значень, не визначаючи меж його розуміння слова”»(Микола Ільницький, Мар’яна Гірняк, «Співзвучності і дисонанси, або діалог О. Потебні та Ф. Де Сосюра». В кн. Миколи Ільницького, «Знаки доби і грані таланту»).
Читаю, перечитую книгу і подивований змістом бесіди з інтерв’юерами, а це – державники, науковці, письменники, люди поважного віку і молодь... Неможливо осмислити, проаналізувати в короткій статті таке багатство думок, запитань і відповідей, тому вашій увазі пропоную деякі прізвища і теми тих хто з нами і хто відійшов за межу: Ігор Бегей: «Ми маємо бути українцями в усіх наших діях і помислах», с. 7; Леся Бернакевич: «Кожна людина прагне визнання і авторитету», с. 20; професор Юрій Бобало: «Ми, політехніки, найбільше працюємо з ДК “Укроборонпром”, с. 26; Роман Лубківський: «Антонич – безсмертний, а з ним безсмертна і наша Україна», с. 28; «Богдан Гаврилишин – Римському Клубові і Україні», с. 37; професор Михайло Гнатюк: «У Відні про Івана Франка пам’ятають», с. 48; Степан Давимука: «Мрію про тверду, поважну в світі, сильну Україну», с. 65; Наталія Дзюбенко-Мейс: «Джеймс попереджав: доля світу вирішується в Україні, тут віють історичні вітри», с. 72; Богдан Дячишин: «Я ціле життя шукав правди і ідеалу», с. 78; Юрій Залізняк: «Головне – не перестати мріяти», с. 89; професор Роксолана Зарівчак: «Я звикла жити без вихідних», с. 99; Данило Ільницький: «Людині належить працювати над душею», с. 109; Ігор Калинець: «Шевченко дав нам національну мрію», с. 113; Марія Людкевич: «Маємо домогтися, щоби творчість наша таки доходила до людей», с. 137; Ігор Павлюк: «Живий поет – це ще не поет... це лише початок легенди», с. 177; академік НАН України Степан Павлюк: «Рятуйте українську науку», с. 183; Микола Петренко: «Мій народ завжди мав свою Конституцію! Конституцію слова», с. 188: голова Львівськоі ОДА Олег Синютка: «Щоб бути щасливим, треба бути мудрим», с. 209; Андрій Содомора: «Доля нашої усмішки в руках наших дітей», с. 227; Тарас Яницький: «Ми тільки на початку боротьби», с. 284...
Деякі матеріали презентацій: Богдан Горинь: «Для Святослава Гординського було головне – дотримуватися максималізму в усьому», с. 308; «Два уроки від Любові Голоти», с. 315; «Два уроки від Олександра Пономарева», с. 325; професор Микола Тимошик: «Моя книжка – це історія України через моє село», с. 329; академік Микола Жулинський: «Художнє слово Івана Чендея буде жити, воно незнищенне», с. 331; «Монолог Валерія Шевчука про те, як нести світло світові», с. 334...
І це все автор переосмислив, написав, бо йде у житті дорогою правди – прямішої нема. Правдою мислить, діє, правдою все перемагає... Сенека говорив, що ніщо так не тішить, як вірна дружба, – це істина. А дружба із книжкою і радує, і збагачує нас знаннями, повнить душу добром, любов’ю. Добротна, розумна книжка запрошує нас до співпраці з автором, заохочує душу (дух) трудитись, а мозок працювати. То ж заохочую до вдумливого прочитання книги, бо «Нечитання знесе Україну зі світу» (Євген Маланюк).
——————————————
P.S. Богдан Залізняк: доктор філософії, доцент, член НСПУ, НСЖУ, автор 11 поетичних збірок, понад 700 публіцистичних, наукових статей, інтерв’ю, діалогів, 5-и книжок «Діалоги тривають».
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2019/01/03/100036.html
|
