Куцан С. Зюзя: гумористична повість / Сергій Куцан. Ілюстрації Анатолія Василенка, обкладинка Наді Каламєєць. – К.: Фонтан казок, 2018. – 136 с., іл. (Серія «Книжка про мене»)
Ні тобі лайок, ні тобі скандалів, трохи понявкали одне на одного, набили посуд, викинули кота з вікна – ото й уся сварка. Що то значить – інтелігентні люди!
Багато хто тримає вдома якусь тваринку – хатнього улюбленця. І доволі часто ці чарівні створіння мають певний хист: бігати швидше за всіх, хитрувати собі на користь, трохи обманюючи хазяїв, видавати дуже голосні звуки, тим самим приваблюючи своїх родичів або представників протилежної статі, і, безумовно, своєю присутністю прикрашати будь-яке свято в родині. Й уявімо, що всіма цими здібностями володіє одна істота – унікальний пацюк, здатний завдяки своїм незліченним талантам змінити життя всіх, хто з ним стикається, і навіть тих, хто лише чув про нього. Саме про такого самобутнього пацюка, який був вирощений у засекреченій експериментальній лабораторії і який володіє незвичними вміннями (дуже довго і голосно «співати», привертаючи увагу всіх довкола) і йдеться у гумористичній повісті Сергія Куцана «Зюзя».
Олеся на день народження отримала від бабусі довгоочікуваний подарунок – хатнього улюбленця. Це був чорний пацюк на ім’я Зюзя, якого бабуся придбала на ринку в підозрілого незнайомця. З того часу життя всієї родини кардинально змінюється, адже все йде шкереберть: майже кожного дня через Зюзю (а інколи і через не дуже кмітливих дорослих) б’ється посуд; ніхто в родині (а згодом – у під’їзді й цілому будинку) не може спати вночі, адже Зюзя голосно «співає», і тому змусити його замовкнути є нав’язливою ідеєю всіх членів сім’ї; настирлива сусідка, помилково вирішивши, що в Олесі вдома тримають козу, набридає своїми візитами і порадами; Мишко, Олесин друг, вирішивши підзаробити на незвичних здібностях пацюка, водить за гроші дивитися на Зюзю усіх охочих. Єдиним бажанням усіх оточуючих, окрім бізнесмена Мишка, є тиша та спокій. І ця ідея настільки захоплює батьків Олесі, що вони ладні на все, аби Зюзя трохи помовчав, хоча їхні намагання часто суперечать логіці.
Сказати, що це смішний твір – це нічого не сказати, адже це саме той випадок, коли регочеш на кожній сторінці. Нещасні (або щасливі?) герої повісті настільки намагаються приборкати унікального пацюка, що їх не зупинить жодне обмеження і навіть невідповідність їхній дій здоровому глузду. Автору вдалося цікаво й майстерно переплести події в житті всіх героїв повісті (членів Олесиної родини, сусідів, друзів Олесі, працівників експериментальної лабораторії), кожен з яких живе своїм життям і власними уявленнями про Зюзю, і не можна стримати сміху, коли вони перетинаються та суперечать одне одному. Усі герої у цій повісті – на своєму місці, жоден не є зайвим, а навпаки – своєю присутністю при певних подіях додають їм комічності. Кожна ситуація у цій книзі дивує абсурдністю й вигадливістю, а діалоги – це просто «перли», надзвичайно влучні вислови і зауваження, що вдало доповнюють гумористичний сюжет повісті.
Найбільш кумедними є спроби батьків Олесі спочатку втихомирити Зюзю, а потім – заспокоїти наляканого пацюка. Їхній винахідливості можуть позаздрити найбільші бешкетники і капосники. Окрім того, важко втримати сміх від діловитості Мишка, який поставив перегляди Зюзі «на потік», кожного разу підвищуючи плату за вистави із пацюком і завжди приходячи до Олесі із незнайомими натовпами у найбільш незручний для відвідин час. І, звісно, добряче повеселили Олесині сусідки-бабусі зі своїми обговореннями всіх подій у житті під’їзду та «цінними порадами» щодо того, як тримати в міській квартирі кабанчика, курку чи козу.
Книга неймовірно захоплива і чудово покращує настрій. Її гумор добрий, м’який, по-дитячому наївний. Дуже кумедний твір, здатний подарувати тривалий заряд оптимізму і радості.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2018/12/23/155913.html
|
