Зиґмунт Мілошевський. Гнів: роман / Зиґмунт Мілошевський; пер. з пол. Божени Антоняк. – Львів: Урбіно, 2015. – 400 с.
Знані письменники хоч одну свою книгу беруть і зосереджують на затишному вростанні в минуле. Особливо не задумуючись, можна назвати десяток таких книг. Без перебільшення. Детективний роман Зиґмунта Мілошевського «Гнів» – не одна з таких книг. «Гнів» зосереджується на майбутньому. Зокрема на тому, як попри величезне тяжіння минулого, усіх наших дитячих прикрих спогадів, усіх спадкових рис зосереджуватись на майбутньому.
Такий несподіваний висновок може зробити кожен із читачів «Гніву», хто не з переказів знає, що таке насилля в родині, що таке діти, які бояться говорити голосно, що таке ось цей гнів, на чию честь (чи античесть) названа книжка. Усі, хто це знає, чи не найбільше прагнуть майбутнього. Адже там, у їхньому дитинстві, завжди приходив ранок (майбутнє), де не було крику і сліз, або там, у їхньому вже дорослому житті, вони вдягали яскраві сукенки й виходили вранці (майбутнє) на роботу після дуже темних ночей.
Окрім того, що це сага майбутньому і тим людям, які його дужче всіх чекають, «Гнів» – це бездоганний детектив. Третя й, на жаль, остання книга про польського прокурора Теодора Шацького. Третя й, на щастя, надзвичайно людяна книга про кожного з нас.
Як і личить майстерному детективу, усе розпочинається з вигадливого злочину – знайдених кісток кілька тижнів тому живого й напрочуд жвавого чоловіка в польському містечку Ольштині. Щоправда, далі виявиться, що не тільки його кісток… Хто за кілька днів не залишив від чоловіка нічого, крім уже готових хоч для студентів-медиків кісток, хто підкинув до них кістяні рештки ще кількох загиблих? Відповіді будуть настільки несподіваними, що на початку книги можна починати підозрювати всіх. У тому числі головного героя, уже відомого українським читачам прокурора Теодора Шацького.
Він, безумовно, впорається з усіма загадками. Чи то пак майже з усіма. Читачі на забуть, що Ольштин – це місто одинадцяти озер (і це лише в межах міста). Не забудують, що справи, які можна зробити за дві хвилини, слід робити одразу. Не забуть, що образивши слабшого, завжди можна стати мішенню не для недосконалих законів, а для генія злочину, який змусить пошкодувати про найменший злий погляд у бік того, хто не може дати відсіч.
Прокурор Шацький все пояснить і проведе в найдальші куточки людської суті, щоб ми там задумались, а скільки в нас, навіть найдобріших і найспокійніших, скільки в нас гніву? Що здатне розбудити цей гнів? І скільки в нас сили позбутися минулого, розібратися з ним сьогодні й назавжди, щоб жити тут і тепер задля прекрасної мрії в майбутнє? Тому досить уже цих книг із затишним вростанням у минуле. Достеменно «Гнів» – не одна з них. «Гнів» – це про майбутнє. У тому числі таке, де хотілось би побачити четверту книгу про Теодора Шацького з довершеною книжковою мандрівкою у світ захопливих буднів такого собі польського супергероя, який хоча б на сторінках книг дарує надію, що кожного з нас хтось захистить. Кожну з нас хтось захистить.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2018/11/27/175540.html
|
