Рецензія члена журі Віри Агеєвої на книжку Юлії Чернінької "Лицар Смарагдієвого ордену", яка увійшла до довгого списку Дитячої Книги року ВВС-2018.
Юлія Чернінька. Лицар Смарагдієвого ордену. - Київ: Саміт-книга, 2018.
Рецензія члена журі Віри Агеєвої на книжку Юлії Чернінької "Лицар Смарагдієвого ордену", яка увійшла до довгого списку Дитячої Книги року ВВС-2018.
Юлія Чернінька пропонує маленьким читачам ще одну подорож далеким казковим світом. Аби не заблукати, слід звірятися із вміщеними в книжці картами.
Специфіка загубленого в космічних просторах світу в тому, що його мешканці - зеленоокі. Трохи ніби одноманітно. Але для розмаїтості представлено ще й підземну спільноту міста Люмберна -
волохатих нурсиків, котрі хизуються своїм поцяткованим яскравими кружечками хутром. Трохи нагадують жучків сонечок.
Усім їм там не поталанило, бо владу захопив жорстокий диктатор, який визискує люмберніанців і контролює кожен їхній порух. Ось таке понуре місто. Де вже давно ніхто не сміється, має врятувати десятилітній лицар з Києва.
На день народження Ярославові подарували звичайного іграшкового кота, а той, як водиться, ожив, збільшився і серед ночі помчав свого господаря кудись неймовірно далеко.
До виконання благородної місії юний киянин непогано підготовлений. Визначати напрямок за компасом уміє, японською боротьбою кілька років займався, про кібербезпеку уявлення має.
Як на його вік, то непогано. Ну а відваги й цілеспрямованості лицареві, зрозуміло, не позичати.
Якщо авторка хотіла представити приклад для наслідування, їй це вдалося. Щоправда, сучасні іронічні діти можуть і не надто захопитися таким уже бездоганним персонажем: воно коли зовсім уже немає вад, це більше вчителькам подобається, ніж ровесникам.
Рудого кота виписано з більшою психологічною достовірністю.
Йому ніщо людське (чи котяче?) не чуже - потвор боїться, мишей їсть, поспати в теплі любить… До того ж він не просто собі оригінальний транспортний засіб, а ще й, коли треба, мудрий порадник.
Лицарська місія порятунку цілого міста навряд чи була б здійсненною, якби не допомога самих зеленооких смарагдіїв. Вони давно утворили своєрідну підпільну мережу.
Підлеглість і неволя не подобаються насправді багатьом, але бракує снаги перемогти повсюдний страх.
Може, якраз сюжети про подолання страху у книжці найцікавіші. Піднятися з колін завжди складно.
Хтось зважується на протистояння й боротьбу, керований любов´ю і співчуттям до власних дітей, приречених на страждання.
Хтось не може й не хоче зректися почуття власної гідності.
Врешті, без самоповаги людині так само тяжко вижити, як і без інших найнеобхідніших речей.
Наголошено й ще одну, може, рідше завважувану спонуку до боротьби проти тиранії - прагнення свободи думки й інтелектуального пошуку.
Орден Смарагдіїв об´єднує чимало мудреців, чарівників, учених і винахідників, тобто людей книги, охоронців і тлумачів знань.
Однак всемогутня цензура контролює всю мережу поширення інформації.
За читання заборонених текстів можна легко поплатитися життям. А вже взятися за вдосконалення зброї для протестних акцій і зовсім ніяк. Адже усі всіх підозрюють, шпигуни почуваються господарями становища.
Солідарність усе ж перемагає. Чесні люмберніанці таки зуміли об´єднатися і врятувати рідне місто. Зрозуміло, не без хороброго лицаря, привезеного з Києва рудим котом.
Воно таки справді, в українській столиці мають досвід боротьби з небажаними правителями-узурпаторами. Тож Ярослав міг щось і порадити.
Усе ж мушу визнати, що рудий котисько видався мені найсимпатичнішим з-поміж героїв повісті. Бо надто вже бездоганні персонажі спричинюють комплекс неповноцінності.
А волохатий Вовко-Славко не боїться помилятися, проте бажаного таки досягає. І незмінна муркотлива сонливість йому не завада.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2018/11/09/143943.html
|
