Буквоїд

Автор і трагікомедій, і бурлескної поеми «Гівноїда»

07.11.18 16:32 / Іван Лучук
411 років з дня народження Юніє (Джоно) Палмотича
Хорватський письменник Юніє (Джоно) Палмотич (по-хорватськи: Junije (Džono) Palmotić; по-італійськи: Giunio (Giugno) Palmotta) народився 7 листопада 1607 року в Дубровнику, походив зі знатної та впливової родини Палмотичів. Його батько Джоре був членом Великої ради Раґузької (Дубровницької) республіки, а мати Ора – дочкою Пава Градича, чий брат Міхо був батьком Джіви, матері поета Івана Ґундулича (1589–1638). Спочатку Юніє Палмотич здобув домашню освіту, потім навчався у міській школі Дубровника. У 1619 році став одним із перших учнів єзуїтської приватної школи. Там захопився творами давньоримських (Верґілій, Овідій, Горацій) та італійських (Торквато Тассо, Лудовіко Аріосто) поетів. Після закінчення школи став працювати у ній викладачем. У 1625 році Юніє Палмотич у 18-літньому віці був обраний членом Великої ради (Consilium maius, або Veliko vijeće) республіки. Окрім того, що був членом Великої ради, виконував інші численні адміністративні обов’язки в Дубровнику. Був князем у Млєті, Конавлах і Ластові. У 1656 році Юніє Палмотич був обраний до Сенату (Consilium rogatorum, або Vijeće umoljenih) республіки. Помер Юніє Палмотич між 29 червня і 6 липня 1657 року в Дубровнику. Як і Юрай Крижанич, Юніє Палмотич був прихильником панславізму. Юніє Палмотич, найплідніший драматург давньої хорватської літератури, за життя надрукував лише один принагідний вірш латинською мовою, присвячений єзуїтові Джованні Барджокко (1633). Посмертно, у 1670 році, за допомогою письменникового брата Джоре, Стєпан Градич опублікував у Римі (за волею Юніє Палмотича) епос «Христіада» («Kristijada», або «Kristiade to jest život i djela Isukrstova»), переспів латиномовної поеми «Christias» італійського письменника Марка Джіроламо Віди (1490–1566). «Христіада» присвячена шведській королеві Кристині, прихильниці католицького оновлення; написана вона римованими восьмискладовими рядками. Видатний дубровницький дипломат і кустош Ватиканської бібліотеки Стєпан Градич подав у виданні поеми і вичерпний життєпис Юніє Палмотича. Всі інші твори Юніє Палмотича залишилися в рукописі, а надруковані були щойно в серії «Давні хорватські письменники» («Stari pisci hrvatski») Югослов’янської академії наук і мистецтв (кн. 12 – 1882, кн. 13 – 1883, кн. 14 – 1884, кн. 19 – 1892). Перш за все Юніє Палмотич є автором трагікомедій, які успішно ставилися за його життя перед Княжим двором, про що є свідчення в рукописах п’єс. Грали їх театральні гуртки «Орли» («Orlovi»), «Збентежені» («Smeteni») та «Спустошені» («Isprazni»), а сам Юніє Палмотич у їх постановки вніс низку сценічних ефектів, типових для барокової сценічної фантастики. Всі п’єси Юніє Палмотича написані віршем, восьмискладовими рядками; тематично їх можна поділити на три цикли. До класичного тематичного циклу належать п’єси «Прихід Енея до Анхіза, батька його» («Došastje od Enee k Ankizu, njegovu ocu»), «Аталанта» («Atalanta»), «Сипіл» («Ipsipile»), «Андромеда» («Andromeda»), «Єлена викрадена» («Elena ugrabljena»), «Ахілл» («Akile»), «Змагання Аякса й Улісса за зброю Ахіллову» («Natjecanje Ajača і Ulisa za oružje Akilovo») і «Лавінія» («Lavinija»). До псевдоісторичних трагікомедій панслов’янської тематики належать п’єси «Павлимир» («Pavlimir»), «Даниця» («Danica»), «Цаптіслава» («Captislava») і «Бісерниця» («Bisernica»). А п’єси «Арміда» («Armida») й «Альцина» («Alčina») створені під впливом італійських ренесансних епічних поем – «Несамовитий Орландо» Лудовіко Аріосто та «Визволений Єрусалим» Торквато Тассо. П’єса «Змагання Аякса й Улісса за зброю Ахіллову» (поставлена у 1639 році) є перекладом 13 книги Овідієвих «Метаморфоз», лише у вигляді діалогів. «Прихід Енея до Анхіза, батька його» є драматизацією 6 пісні Верґілієвої «Енеїди». Написана за зразком італійської оперної лібретистики, «Аталанта» (поставлена у 1629 році, рік після «Дубравки» Івана Ґундулича) – це драматично оброблена міфологічна оповідь із Овідієвих «Метаморфоз», єдина п’єса Юніє Палмотича на стику між пастораллю та мелодрамою; її вважають останньою дубровницькою пасторальною драмою. П’єса «Ахілл» (поставлена у 1637 році) розповідає про подвиги Ахілла. «Сипіл» – це драматизація епізоду з міфу про арґонавтів. П’єса «Єлена викрадена» (поставлена у 1640 році) базується на «Героїдах» Овідія. Тема п’єси «Лавінія» (поставлена у 1643 році) взята з «Енеїди» Верґілія. «Альцина» (поставлена у 1647 році гуртком «Збентежені») є частково перекладом із «Несамовитого Орландо» Аріосто, а «Арміда» – з «Визволеного Єрусалиму» Тассо. «Даниця» є драматизацією Аріостового епізоду про Аріоданту та Джиневру, дія відбувається при дворі боснійського короля Остої. Дія п’єси «Цаптіслава» (поставлена у 1652 році гуртком «Збентежені») відбувається при дворі епідаврського короля Крунослава, чия дочка за назвою міста Цаптат називається Цаптіслава. «Бісерниця» є продовженням «Цаптіслави». П’єси «Голос» («Glas») і «Колумб» («Kolombo») є апофеозом Дубровнику. Найвідомішою п’єсою Юніє Палмотича є «Павлимир» (вперше поставлена 22 лютого 1632 року перед Двором гуртком «Спустошені»). Її тема заснована на «Літописі попа Дуклянина» та дубровницькій легенді про святого Іларія. Юніє Палмотич драматизував легенду про короля Павлимира, засновника Дубровника. В ній описано події, які відбуваються протягом декількох поколінь, переплетені з чудесними та фантастичними персонажами, які уособлюють добрі та злі сили. Павлимир є внуком вигнаного короля Радослава. На прохання словінських володарів повертається з Риму на порожній дідів престол. Після страшної бурі, яку влаштували злі духи, Павлимир прибув із дружиною в Ґруж під час святкування дня святого Іларія, захисника міста. Зустрічає тамтешніх мешканців, пастухів, пустельника Срджа (який йому допомагає в подоланні перешкод). Пророчо мовиться про славне майбуття міста, яке виникне поблизу старого Епідавра на місці, де висадився Павлимир зі своєю дружиною. Коли Павлимир займає престол і засновує Дубровник, то потім одружується із Срджовою племінницею Марґаритою. За алегоричною розповіддю про Павлимира прихована справжня тема: любов до свободи та рідного міста. Все закінчується гімном Дубровнику, як і в «Дубравці» Ґундулича. Окрім численних драматичних текстів, Юніє Палмотич написав чимало ліричних творів. У молодості писав вірші латинською мовою, потім і народною хорватською мовою, інспіровані усно-народною творчістю, але вони не збереглися. Збереглися епіталама «Муза на бенкеті» («Muza na piru»), деякі принагідні вірші, панегірики, побожні вірші, поеми про святих Козьму та Дем’яна, захисників Ластова, та «Свята Катерина з Сієни» («Sveta Katarina od Siene»). Збереглася і написана секстинами полемічна бурлескна поема «Гівноїда» («Gomnaida», або «Govnaida»), в якій Юніє Палмотич люто нападає на певного дубровницького шляхтича, локального князя, який якимось чином його образив. Ця поема є віртуозним феєрверком вульґаризмів. Довший час існували сумніви, що поема належить перу Юніє Палмотича, через грубість «розплати» з сучасником, який викликав його гнів, сконденсований у рефрені «ти весь гівняний, княже засраний» («vas si gomnen, kneže usrani»). Юніє Палмотич ретельно стежив за мовою своїх творів, тяжіючи до соковитої та багатої боснійської говірки хорватської мови, тож став одним із найкращих формувачів поетичної мови XVII ст. Його драматичними творами хорватський бароковий театр сягнув свого вершка, тож Юніє Палмотич посідає місце у трійці найвидатніших барокових дубровницьких письменників, поряд з Іваном Ґундуличем та Іваном Буничем-Вучичем.  Як найбільшого хорватського барокового драматурга, Юніє Палмотича порівнюють із Жаном Расіном і Педро Кальдероном. 
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/11/07/163216.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.