Гаврош О. Закохані казки: чотирнадцять маленьких історій для однієї великої дівчинки [Текст] / Олександр Гаврош; ілюстр. Олександри Гаркуші. – Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 2017. – 88 с.
Чи знає Еліза як сумує за нею закохане серце?! В далекому місті, той, хто не наважується зізнатися навіть собі, складає ностальгійні казки з промовистими присвятами: «Елізі, яка любила запізнюватися», «Елізі, яка любила свого котика більше за… когось», «Елізі, в якої чудові ямочки на щічках, коли вона до мене сміється», «Елізі, яка завжди чекала на подарунки», «Елізі, яка часом сама себе не розуміє»… Ледь помітний смуток пронизує кожну сторінку «Закоханих казок».
Книжка з такою недвозначною назвою побачила світ наприкінці 2017 року у «Видавництві Олександри Гаркуші». Автор – відомий закарпатський письменник Олександр Гаврош. Яскраві незвичні ілюстрації, якісний друк гармонійно презентують небанальні сюжети казок. Якимось напівдитячим чуттям письменник вміє помітити незвичне в звичайних речах, трансформувати в цікаві історії часом феєричні, часом повчальні. Умовно їх можна поділити на три групи: про тварин, живі неживі предмети і невигадані людські історії крізь призму казки.
Можливо, вам видасться знайомою історія про юного папужку, який наперекір повчанням старших, вилетів з комірчини, де мешкало сімейство папужок, у широкий світ («Необачний стрибок»). Довелося перетерпіти і голод, і холод, і напад зграї горобців, лише за те, що «ти не такий сірий, як інші», щоб врешті потрапити в добрі дбайливі руки, здобути теплий дім, харч і зелено-синю приятельку. Чи історія про самотнього дивакуватого лося («Закоханий лось»), в якого від кохання до білої кізоньки на рогах розквітли справжні квіти з рожевими пелюстками. Як і всі особини тієї породи, лосева обраниця виявилася напрочуд меркантильною – її взаємність була зумовлена унікальністю «квітучого лося».
Не менш цікаві історії про персоніфіковані предмети, з якими читач перетинається ледь не щодня. Скажімо, доля спортивного годинника з оригінальним суцільнолитим ремінцем («Утрачений час»). Одна незграбна тріщина руйнує його успішне життя: спочатку тебе чекає темна шухляда, а далі ти випадаєш на сніг із кишені сина господарів, і ось твій корпус боляче тріскає від наїзду санчатами. Якщо уявити, що годинник здатний відчувати, то саме це він міг пережити. Чи погляд на світ очима помаранчевого прапорця на мості через річку в середмісті («Рудий прапорець»). Дружба з вітерцем окрилює того, кого деякі люди називали «рудою ганчіркою». Вітерець прилітав з темрявою і тоді для прапорця «ночі ставали сонячними». В уяві автора двоє таких несхожих різнорідних персонажів, наче пустотливі хлопчаки, «бігали по мосту, взявшись за руки, розкидали папірці, хлюпалися водою». Про те, що вітерець має дуже суворих «вітряних батьків», які не люблять, «якщо хтось із дітей запізнювався на ранковий чай із грінками», ми дізнаємося одразу і щиросердно в це віримо. Окрилений незвичайною дружбою прапорець навіть гукає до дітей: «Не слухайте своїх батьків. Робіть так, як вам хочеться. Бо дитинство – коротке. І коли ви ще будете дітьми, як не тепер!» Пихатий бургомістр наказує зняти його зі щогли, та попри все, життя прапорця не закінчується – він продовжує тішити дітей, але вже у вигляді тоненьких стрічечок. А вітерець продовжує шукати свого приятеля.
Знайомий сюжет про задування хлопчиком-іменинником свічечок на торті і загадування єдиного бажання: «Щоб тато з мамою більше ніколи не сварилися!» знаходить несподівану інтерпретацію – свічечки не гаснуть, вони наче приймають бій за виживання, проте, вимушені догоріти до кінця на тарілці в кухні («Святкові свічки»). Це наче натяк, що бажанню не судилося здійснитися – дорослі стосунки мало залежать від дитячих бажань.
І зовсім незвичною є казка про кохання пластикових пляшок «кругленького, як діжечка, Преміуму, і елегантної, з витонченою талією Манго» («Манго»). На прирічковому звалищі різноманітного мотлоху письменник побачив неймовірну історію, оживив покинуті на березі пляшки, наділив людськими почуттями. Головний герой – Преміум – навіть намагається звести рахунки з життям, повіривши, що його кохана, не маючи кришечки, потонула. Але життя – прекрасне, бо завжди підкидає несподіванки, а тому наші герої й надалі разом, та вже у вигляді різнокольорового пластикового коника, зробленого умілими руками.
Три невигадані історії можемо сприйняти як сентиментальні новели, елегійно-солодкі, ностальгійні. Такою є «Шапка» – сумна розповідь про Поета, який попрощався зі своєю Музою. Цілком життєвому сюжету казковості надає дивне мандрування шапок у просторі навколо головного героя. Не менш цікавими є спостереження за чуттєвим світом творчих людей: «Для поетів – це звичний стан: плакати, коли їх ніхто не бачить», «Бути, як люди, він не хотів. Для поетів – це найгірше на світі», «Головне – те, що в голові, а не на ній. Поети часто так думають». І вже зовсім щемливо звучить останнє речення новели: «Чомусь йому здавалося, що це не кепка відпливає від нього, а його неприкаяна доля…» Також до своєрідних новел зарахуємо «Перший сніг» – про школярку Олю, що мала звичку закохуватися разом із першим снігом, а тому ненароком закохалася в самотнього вчителя фізики – і «Опале листя» – історію художника, музою якого стала дівчинка в червоному береті на гойдалці в сусідському саду. Здобувши славу і достаток, художник втрачає здатність бачити і творити прекрасне, можливо, назавжди.
Серед «Закоханих казок» також маємо історії алегоричні, в яких чітко проглядається драматизм людських стосунків. Самозакохана дика мавпа, не зважає на почуття ніжного ведмежати Пандочки, жорстоко ображає його, називаючи «прибацаним». Через мавп’ячий егоїзм їхні стосунки не складаються і закінчуються слізно для обох. Якусь до болю знайому життєву ситуацію нагадує також «Пташка на ім’я Цунамі», де закоханий в барвисту пташку Майстер вимушений пережити глибоке розчарування через легковажність крилатої егоїстки («Розчарування витісняло з його душі усі ті ніжні почуття, які жили в ній досі»). А можливо, повчальність цих двох казок саме в тому, що не варто віддавати свої почуття, особі, кардинально не схожій на тебе, абсолютно відмінній у світосприйнятті. Близькість до життєвих реалій спонукає читача до роздумів.
Автору «Закоханих казок» притаманний свій особливий стиль оповіді – фантазія на межі з провокацією, двозначність образів, завуальований еротизм ситуацій. Це щось на межі невинності й натуралістичного підглядання в шпаринку, як сцена дивної боротьби смаглявого брюнета з красунею-дружиною, боротьби «пересипаної цілунками і ніжними словами», за якою розгублено спостерігає наручний годинник. Домашній кіт, в черевці якого несподівано завелася золота рибка («Рибо-котик»), збирається народжувати в акваріумі, вболіваючи за своє дивне дитя, а пурпурова квіточка зізнається жовтому метеликові, що він у неї перший, а тому – найкращий. І вже зовсім несподіваною є історія закоханої кішечки Чорі, яка з напливом весняної пристрасті відірвала голову плюшевому мишеняті.
Всі чотирнадцять казок витягують на поверхню одне-єдине почуття, що змушує страждати від необачного слова і радіти від ніжного погляду, злітати до небес і стрімголов кидатися з пішохідного моста в річку. За ширмою яскравих сюжетів ми не бачимо «маскулінного» Олександра Гавроша – автора «Івана Сили» і «Розбійника Пинті». Письменник наче одягнув загадкову маску і постає перед нами просто майстром, художником, закоханим поетом, тим, хто спостерігає за світом казкових тварин, чує мову рослин і вітру, розуміє емоції навколишнього світу.
«Кохання має бути чистим і легким, мов перший сніг» – говорить нам автор і ми йому віримо, бо до останніх своїх днів залишаємось дорослими дітьми, щодня чекаємо чогось неймовірного, казкового, а головне – несподіваного. Саме для таких «дорослих дітей» призначені «Закохані казки».
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2018/10/12/124555.html
|
