Давно відомо, щостосунки міжбатьками ідітьми мають приносити щастя ірадість, алене завжди приносять. Чому цетак, іщо треба зробити, щоббуло навпаки? Виявляється, справа водному парадоксі, надяким, власне, йрозмірковують автори цихкнижок.
С. Е. Гінтон. Аутсайдери. – Х.: Віват, 2018
Цей роман – американська класика ХХ століття про 1960-ті, де підлітки з невеличкого міста ведуть війну між західними і східними кварталами. З одного боку — реалії, які нагадують класичні «вулиця на вулицю» чи «район на район», хіба що у даному випадку мова не про бійки між рівними («вулицями» і «районами»). Наразі це не дрібні хлопчачі конфлікти, а серйозний соціальний конфлікт – між бідними дітьми вулиць і представниками золотої молоді. «Якщо ти масний, то не дуже погуляєш на самот, — розповідає головний герой. — Хтось наскочить або підійде й закричить: «Маснюк!» Це неприкольно, якщо розумієте, про що я. На нас нападають соци (не впевнений, чи правильно пишу це слово). Так ми скорочено називаємо хлопців «соціально порядних» — це вершки, багатенькі дітки з Вест-Сайду. А ми мешкаємо в Іст-Сайді, нас називають масноволосими». По-друге, книжка – це, по суті, справжній взірець роману виховання, актуальний до сьогодні, коли в підлітків лишаються ті самі проблеми, головна з яких, виявляється – вижити в соціумі. Причому фізично, про що міркує герой книжки вже на її початку: «Коли я вийшов із темряви кінотеатру на освітлену яскравим сонцем вулицю, у голові крутилися лише дві думки: про Пола Ньюмана1 й про те, як повернутися додому».
Сара Пенніпакер. Пакс. — К.: Рідна Мова, 2018
Ця повість – про підлітка і його лиса, які допомагають один одному пережити горе, яке у кожного — своє. Батьки Пакса загинули, коли той був лисенятком, а Пітер, який врятував його від смерті, нещодавно втратив маму, При цьому обидва живуть в мирі – не дивно, що імя лиса означає «мир» — адже вони не друзі і не брати, вони — одне ціле. Символізм полягає в тому, що з часом світ обох руйнується, мирові настає кінець, оскільки приходить війна. Але чи не плата це за те, що хлопцю довелося покинути лисеня? Тож героєві доведеться втекти від діда, в якого його заради безпеки, залишили пожити, і повернутися на узбіччя, де він залишив свого друга. Вимушена розлука і довгий шлях до возз’єднання змінюють Пакса і Пітера, і тепер ані лис, ані хлопчик вже ніколи не будуть колишніми. З одного боку, автор зачіпає важливі теми — відданість людини своєму вихованцеві, війна очима підлітка, конфлікт батька і сина. З іншого, остання тема тут найважливіша. Якби ми не корилися чужим наказам – не кидали близьких, не виконували бездумно чужу волю – можливо, і війни б не було? Саме до таких міркувань підштовхує ця історія – символічна і одночасно реалістична до жорстких дрібниць.
Юлія Чернінька. Лицар Смарагдієвого Ордену. – К.: Саміт-Книга, 2018
Згідно з пророцтвом, виголошеним на початку цієї казкової історії, на світі має народитися хлопчик, який через десять зим звільнить всіх дітей «від холоду в серці», а також знищить таємничий замок Магістрат. Чи варто казати, що надалі все так і сталося, хіба що дія перенеслася в наше сьогодення, і втілювати давнє пророцтво у життя довелося звичайному хлопчакові. Утім, навіть те, що життєдайне Мерехтіння забирали у дітей в паралельному, містичному світі, відсилаючи їх рабами на фабрику, було підло й несправедливо. Проте все тут незвично і надзвичайно цікаво – головний герой Ярослав виявляється саме тим рятівником дітей, поруч живуть і протидіють Великий Магістр Всеволод Перший і його прибічники, алебарди та інші вороги, а допомагають кіт Вовко-Славко, старий чоботяр Тадей, старійшина Горс і Гільдус Племіус. Напружена оповідь не відпускає ані на хвилину, а стиль нагадує кращі зразки магічного реалізму в стилі Гоголя і Булгакова. «У ніч Святурна вулиці Люмберна були повністю порожні та моторошно спокійні Навколо відчувався непомітний оком, але відчутний шкірою наелектризований неспокій. Гулко ступаючи кремезними ногами в велетенських шкіряних чоботах, Гюрвальд Кат ішов вузенькими вуличками міста».
По Бронсон, Ешлі Меррімен. Батьки в шоці: новий погляд на виховання. – Х.: Фабула, 2018
Як переконують автори цієї книжки, стереотипні принципи виховання дітей лише призвели до того, що ті стали ще більш кмітливими. Якщо точніше, то більшість класичних стратегій виховання «лише сприяють тому, аби наші діти ставали вправнішими брехунами». Тож попри те, що мова іде зокрема про похвалу, обман і складний підлітковий вік, нам також намагаються відповісти на найпоширеніші питання та зосередитися на типових ситуаціях, з якими стикається більшість батьків. Всі відповіді – це не відмовки, а нові істини, які зазвичай не з’являються після кожного нового дослідження, а окреслюються поступово, інколи протягом десятиліть, повторюючи та доповнюючи одна одну, беручи щось від інших наук. Чи варто згадувати, як багато важливих ідей часом були просто у нас перед очима, вибудовуючись протягом десятиліть. Що ж до питань, то вони не такі вже й прості, хоча й звичні та буденні. Наприклад, чи йде дітям на користь вивчення питань раси та кольору шкіри? Чому насправді воюють рідні брати і сестри? Чому для підлітків сварки з батьками є проявом поваги, а не навпаки? Чому наші інстинкти щодо дітей можуть бути такими помилковими? Нарешті, чому сучасний підхід до виховання дітей не зміг виростити покоління ангелів?
Діма Зіцер. Свобода від виховання. – Х.: Віват, 2017
Оскільки більшість книжок про дитячо-батьківські взаємини описують зобов’язання дорослих – як діяти в тих чи інших ситуаціях, як реагувати на ту чи іншу ситуацію дитини, то й увагу у цій книжці приділено не дітям, а дорослим. Може, з ними щось не так? Воно й не дивно, якщо за життя у них суцільні батьківські обов’язки. За якою – неминуча й тотальна дитяча повинність. «А як же я, Малюк? – перефразовуючи мультиплікаційну класику, хочеться спитатися слідом за Карлсоном. – Адже я кращий за обов’язки!» І справді – чому? Адже любов неодмінно передбачають свободу, тобто право на вияв самих себе. І чи не втрачаємо ми у своєму прагненні зробити все, «як має бути», суть щасливих стосунків, тобто того, «як хочеться?» Більшість опонентів автора відробляється так само сумною, бо радянською цитатою з фільму, мовляв, «живуть не для радості, а для совісті». Так само вони плодять комплекси в дітях, які спершу клянуться не виховувати своїх нащадків так, як їх виховували батьки, але за браком кращих моделей – страх, залякування, «не їж морозива, бо горло заболить», «загубиш рукавичку – додому не вертайся» — з часом так само поводяться з власним малюком. І дуже мало існує на світі батьків, які просто скажуть своїй дитині, яка принесла зі школи двійку, розідрала штани, лазячи по деревах і загубила ключі від хати: «То нічого, аби здоровенький був». Саме таким батькам, точніше їх вихованню присвячена ця книжка про те, як жити разом не на одну зарплату, а на одну спільну свободу. Насамперед – від «дідівського», а насправді «радянського» виховання.
Ігор Бондар-Терещенко
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2018/09/16/222523.html
|
