99 років з дня народження П’єра Ґамаррá
Народився П’єр Ґамаррá (по-французьки: Pierre Gamarra) 10 липня 1919 року в Тулузі на півдні Франції. Його предки походять із Країни басків і Ланґедоку. Спершу П’єр Ґамарра працював шкільним учителем, потім журналістом. Був учасником французького руху Опору під час Другої світової війни, під час визволення Тулузи, у серпні 1944 року видавав газету «Перемагати», а наступного дня після визволення разом із групою колишніх учасників Опору створив видавництво «Відродження». Того ж року дебютував поетичною збіркою «Спроба затаврувати» («Essais pour une malédiction», 1944) і вступив до Комуністичної партії Франції. У 1945–1949 роках працював у щоденній газеті «Патріот Південного Заходу» («LePatriotesud-oustes»). У 1948 році в Лозанні (Швейцарія) отримав міжнародне ґран-прі за свій перший роман «Вогняний дім» («La Maison de feu», 1948). У конкурсній комісії були письменники Веркор, Л. Ґію, А. Шамсон. У 1951 році став відповідальним редактором журналу «Європа» («L’Europe»), у 1974 році – його головним редактором, цю посаду обіймав аж до смерті. У журналі запровадив і більше п’ятдесяти років вів літературний огляд «Друкарська машинка». Там друкувалися французькі й іноземні автори, чимало уваги приділялося літературам т. зв. «малих країн». П’єр Ґамарра був віце-президентом французького ПЕН-клубу під головуванням Ж. Бло, почесним членом Академії наук, красного письменства та мистецтв департаменту Тарн і Ґаронна. Помер П’єр Ґамарра 20 травня 2009 року в місті Аржантей.
Після дебютної П’єр Ґамарра видав поетичні збірки «Пісні Арраської фортеці» («Chanson de la citadel d’Arras», 1951), «Пісня кохання» («Un chant d’amour», 1959), «Романси Ґаронни» («Romances de Garonne»,1990), «Реґбі» («Rugby», 2000), «Нереальний світ» («Le Monde irréel»,2004), «Пушкін» («Pouchkine», 2004), «Моя країна, Окцитанія» («Mon pays, l’Occitanie», 2009) та інші. Поетичні твори П’єра Ґамарра – це «справжня пісня кохання», повна зображень, вигуків, співу, сміху та сліз, її палітра багата і глибоко людяна.
П’єр Ґамарра володів мистецтвом передавати кольори й атмосферу у всіх своїх романтичних творах і створювати напружене очікування у творах детективного жанру, таких як романи «Ґонкурівську премію присуджено вбивці» («L’Assassin a le Prix Goncourt», 1951) і «Капітан Весна» («LeCapitaine Printemps», 1963). У романі «Ґонкурівську премію присуджено вбивці» нікому не відомий Поль Дюбоа отримує за свій роман престижну Ґонкурівську премію. На вручення премії автор не приходить, а потім, досить скоро, з’ясовується, що вбивство, описане в романі, відбулося насправді. Публіка вражена: невже визнання інтелектуальної еліти отримав убивця! Злочин, скоєний заради слави, увінчався гучним успіхом.
Одним із найвідоміших романів П’єра Ґамарра є «Учитель» («Le Maître d’école», 1955), в якому він описує життя Сімона Серме, шкільного вчителя з південної ланґедокської Франції. П’єр Ґамарра написав ще чимало романів, зокрема «Діти чорного хліба» («Les Enfants du pain noir», 1950), «Бузок Сен-Лазара» («Les Lilas de Saint-Lazare», 1951), «Розалі Брусс» («Rosalie Brousse», 1953), «Дружина Сімона» («La Femme de Simon», 1961), «Аллахові сади» («Les Jardins d´Allah», 1962), «Перемога ведмедя» («La Victoire de l’ourse», 2005) та інші.
П’єр Ґамарра створив трилогію про історію Тулузи, до якої увійшли романи «Тулузькі таємниці» («Les Mystères de Toulouse», 1967), «Золото і кров» («L’Or et le Sang», 1970) і «72 сонця» («72 Soleils», 1975), написав багато творів про життя в Піренеях.
У 1973 році за романом П’єра Ґамарра «Опівнічні півні» («Les Coqs de minuit», 1950) на французькому телебаченні був знятий фільм, у 1985 році російська студія «Лентелефильм» випустила телевізійний фільм «Гонкурівську премію присуджено вбивці» за однойменним романом.
У 1985 році Товариство літераторів (Société des Gens de Lettres) присудило П’єрові Ґамарра ґран-прі за роман «Ріка Палімпсест» («Le Fleuve Palimpseste», 1984).
П’єр Ґамарра видав збірки оповідань «Людські руки» («Les Mains des hommes», 1953), «Любов гончара» («Les Amours du potier», 1957), «Життя прекрасне» («La vie est bElle», 1991). Збірка новел «Село» («Le Village», вид. 2012) вийшла посмертно.
Перу П’єра Ґамарра належить чимало творів для дітей і юнацтва,зокрема романи про життя французьких школярів «Таємниця Берлюретти» («Le Mystère de la Berlurette», 1957), «Скарб Трикуара» («Le Trésor de Tricoire», 1959), «Берлюретта проти Ейфелевої вежі» («Berlurette contre Tour Eiffel», 1961) та багато інших. Для молоді написав, зокрема, і повість-казку «Троянда Карпат» («La Rose des Karpathes», 1955), яку згодом переробив на п’єсу. Написав теж інші п’єси для молоді: «Класна красуня» («La Classe enchantée», 1969), «Біллі на прізвисько Кід (вестерн-комедія)» («Billy the Kid(comédie-western)», 1969), «Міст через Кларнет» («Le Pont sur la Clarinette», 1990), «Супна опера» («Opéra de la soupe», 1998) та інші.
П’єр Ґамарра вважається одним із найцікавіших французьких авторів, які писали прозу чи поезію для дітей і юнацтва. Його оповідання й вірші (зокрема, відомий вірш «Мій портфель» – «Mon Cartable») вивчають у французьких школах. Автори підручників літератури та викладачі французької мови часто черпають у його поетичних творах мнемонічні співзвуччя. Ця частина літературної діяльності П’єра Ґамарра відповідала постійній меті його педагогічної праці: приносити задоволення дитячій публіці від тексту і самих слів.
П’єр Ґамарра видав книжки есеїстики «Світло і тінь в Іспанії» («Ombre et lumière d’Espagne», 1961), «Читання, для чого?» («La Lecture, pour quoi faire?», 1974), «Мої книги для всіх» («Mes lectures pour tous», 1980), «Історія секуляризму» («Histoire de la laïcité», 2005) та інші.
Перу П’єра Ґамарра належать і біографічні твори «Друг Віктор Гюґо» («L’Ami Victor Hugo», 2001), «Наш друг Жорж Санд» («Notre amie George Sand», 2004), «Наш друг Жуль Верн» («Notre ami Jules Verne»,2005) та інші.
Цікавився П’єр Ґамарра питаннями осмислення поезії, написав про поезію чимало статей. Зокрема, П’єр Ґамарра зазначав, що вже з перших місяців життя, з першого лепетання дитина сприймає головні елементи поезії – музику слів, ритм, чарівність, що не піддається ні аналізу, ні підрахункам. У колискових і лічилках поезія владно закликає її, вона з насолодою відкриває її для себе, і саме відкриття стає захоплюючою грою.
П’єр Ґамарра у 1957 році відвідав Київ, його твори часто виходили в Україні. Нагороджений радянським орденом «Знак Пошани» (1967).
Українською мовою окремі твори П’єра Ґамарра переклали Т. Воронович, Р. Терещенко, В. Пащенко, А. Жаловський, Г. Філіпчук, Я. Кравець та інші (Людські руки // Вітчизна. – 1951. – № 1; Анжель Лассаль // Радянська жінка. – 1951. – № 11; Учитель. – Київ, 1958; Матір божа з гвоздикою // Всесвіт. – 1958. – № 2; Троянда Карпат: Казка. – Київ, 1958; Гонкурівську премію присуджено вбивці. – Київ, 1966; Ми їдемо до Парижа: Книжка для читання французькою мовою для учнів 9-го класу. – Київ, 1968; Соло // Всесвіт. – 1968. – № 2; Капітан Весна. – Київ, 1971; Тулузькі таємниці: Роман. – Київ, 1974; 72 сонця: Роман. – Київ, 1976; Пісня тієї, що чекає // Всесвіт. – 1980. – № 5; Вогняний дім. – Київ, 1981; Посмішка Одетти // Ранок. – 1985. – № 7; Соло // Коротка франкомовна проза XX століття: Бельгія, Канада (Квебек), Франція. – Львів, 2010).
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/07/10/091239.html
|
