Письменники – теж люди. І теж святкують Різдво. Тільки от цікаво, чи є у них своя таємна дата святкування окремого літературного Різдва? А раптом вони, як справжні творчі люди, відзначають це свято нестандартно – за яким-небудь екзотичним календарем або ж із дивними незвичними ритуалами?
Наприклад, Сергій Пантюк - сонцепоклонник, тому святкує Різдво 25 грудня:
Я святкую справжнє, сонячне Різдво - 25 грудня - і не можу зрозуміти, чому в москалів Різдво після Нового року.
Святкую нормально. Варю кутю, тру мак, маю макітру, макогін. Поки жила моя бабуся, завжди їздив до неї. Після її смерті забрав її макітру і макогін - їм понад 100 років - і все роблю сам так, як вона навчила.
Мій рецепт куті найпростіший. Пшениця є пшениця. Її треба замочити на 8 годин, обов´язково треба, щоб вона була тіпана, бо тіпати самому я не маю в чому. Замочую пшеницю зазвичай з вечора. Потім вона має варитися 4-5 годин. Я люблю, щоб зерна були цілі, тому після варіння зазвичай пшеницю промиваю. Потім додаю туди мак, горіхів, меду. Це справжня кутя.
Кілька разів були випадки, коли це робила дружина. Так буде і цього року, думаю, бо я їду в тур, повернуся лише 25 грудня.
Коли це робить дружина, то все робити ще простіше - я знаходжу пшеничні мюслі, вичищаю їх від бананів і всякої гиготи і так само натираю маку, горіхів і меду.
Це простий рецепт для тих, хто не вміє і не хоче 12-16 годин бобратися з приготуванням куті.
25 грудня Різдво святкує і Андрій Курков:
Ми святкуємо європейське Різдво вдома. Це означає, що ті друзі, які святкують Різдво як і ми, приходять до нас на обід. Ми готуємо юшку, соус із журавлини, запікаємо овочі і корінь пастернака, картоплю. Обов´язково також має бути брюссельська капуста.
Традиційні українські різдвяні страви ми не готуємо. Ми їх їмо, коли нас запрошують в гості друзі, що святкують українське Різдво. Куті я ніколи не готував.
То невже ніхто не дотримується українських традицій?
А ні, таки дотримуються.
Традиційно в колі родини святкує Анатолій Дністровий:
Різдво святкую в родині, в Тернополі або в Бережанах. Головні персонажі - це наші бабусі, тобто моя мама або мама дружини.
Так само приводом відвідати близьких Різдво є для Наталки Сняданко, котра зізналася ще у любові поспівати на честь цього свята:
Святкуємо Різдво традиційно. Ходимо в церкву, потім до батьків - до моїх і до батьків чоловіка. Традиційних різдвяних страв не готую, тому що їх готують батьки. А ще ми любимо колядувати разом з донькою. Не дуже вміємо, але любимо.
Любить поспівати на Різдво і Микола Леонович. Він розповів, що Різдво може навіть допомогти заробити:
Коли ми були студентами, то полюбляли ходити колядувати в Полтаві. В одного мого друга саме День народження на Різдво, то ми збиралися таким колективом і ходили по знайомих.
Одного разу ми прийшли до дядька, який від захвату почав нас водити як ведмедів на ланцюжку по всіх своїх замовниках крутих, і вони нам башляли. Після того я 3 місяці міг ні в кого нічого не просити. Це було весело і корисно.
З кутею та пісними стравами не склалося. У мене в оточенні небагато релігійних людей. Як і більшість мешканців Полтави, я поміркований християнин. Зараз кілька останніх років ми святкуємо Різдво з моїм сусідом по кімнаті. Це не можна назвати святом, це просто якась трагедія людської гідності.
Різдво - сильний мотивуючий фактор. Є письменники, що готові заради нього відмовитися від звичних принципів, наприклад, Крюгер Вано:
Святкую Різдво по-традиційному. Якщо на Новий рік або День народження мене може не бути вдома цілими днями, а батьки можуть зовсім мене не бачити, бо я з друзями десь зависаю, то Різдво - це приклад сімейного свята.
Ми готуємо 12 пісних страв. Хоча я не постую. Тут просто варто виділити 2 шари цього свята. Перший - шар релігійний. У мене з релігією загалом вельми специфічні стосунки. Але є і шар традиційний. Я працюю на реконструкцію традиції, але 1 день на рік я можу дозволити собі побути традиційним хоча б на втіху родичам.
Моя улюблена різдвяна страва - кутя. Її завжди готує мати. Там є горіхи, мед, пшоно... Але її рецепт навіть мені не відомий.
Іван Андрусяк розповів навіть, як можна помирити міські та сільські традиції святкування Різдва:
Я гуцул, родом зі старої гуцульської селянської родини, де Різдво і Великдень є великими святами. Зрозуміло, що Різдво - це свято най-най-най.
Якщо говорити про якісь оті старі гуцульські звичаї, які у нас в родині досі побутують - то далеко не всі вони переносяться на міський ґрунт.
От є один зі звичаїв. Якщо якесь дерево не родило, то на Різдво можна взяти сокиру, підійти до того дерева і певними словами йому пригрозити зрубати, якщо воно і наступного року не родитиме. До речі, дуже дієва штука.
Ну, а в місті до кого підходити? Хіба до кактуса, грозити, щоб зацвів.
Звичаї, які ми виконуємо, - кладемо на чотирьох кутках стола горіх, мак, яблуко і часник. Звісно, готуємо кутю.
Кутю ми готуємо обов´язково з піханої пшениці. То ціла історія, навіть в мене є про це есей, про те, як пшеницю піхали. Колись це робити в ступі, зараз все простіше - з використанням електромотору. В кутю ми додаємо мак, горіхи, родзинки.
Коли святкуємо Різдво в місті - то готуємо всі страви разом. Іноді навіть виходить більше 12 пісних страв. Хоча з цим міським гармидером триматися посту не виходить.
Моя дружина харків´янка, але з української родини, то ми якось поєднуємо наші традиції. От у нас в Карпатах кутя рідка, а на Слобожанщині - густа. То ми якось поєднуємо, і вона у нас ні густа, ні рідка.
Брати Капранови так само не забувають про своє коріння:
Різдво святкуємо вдома. У нас на батьківщині, на півдні України, не колядують. Але у нас є інший звичай - вечеря.
Треба взяти хустку, поставити на неї банку з кутею - кутя у нас рідка, до речі - пляшку самогону, калач, пиріжки, цукерки... Ту хустку загортають, віддають дитині, яка несе її в гості. Приносять хустку зі словами "Батько-мама дали вечерю".
Носити вечерю можна різним родичам і друзям. Але обов´язково - принести вечерю хрещеним батькам.
Цього звичаю дотримувались навіть у радянські часи. Тоді можна було зустріти секретаря райкому, який ішов вулицею, ховаючи в пальто хустку з вечерею.
А от Олександр Ірванець у питаннях традиції повністю покладається на дружину:
Моя дружина всі ці штучки знає. І кутя, і 12 страв - все це у нас на столі є. Мені ж лишається хіба картоплі начистити чи в магазин збігати. А потім я сідаю за стіл, на якому стоять оці 12 страв, і їх споживаю. Я їм ложечку куті, всяку заливну рибу - словом, не дуже перебираю.
Хоча, хай там як, Різдво - то насамперед свято, і лише в другу чергу - ритуали. Приклад Василя Шкляра це найкраще підтверджує:
Різдво я ніколи не святкую за наперед загаданою схемою. Канонів я не маю. Мені можуть подзвонити - і я поїду десь до друзів на дачу. Можу вдома сидіти. Можу поїхати в той же ліс до себе в Хлипнівку. Це село, де у мене є маленька хатка на курячих лапках. Можу поїхати туди і провести там дике Різдво. Обов´язкові страви - для мене необов´язкові. В кожному разі все завершується весело.
Ірина Славінська
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2010/01/09/020331.html
|
