Горбатюк В. "Кринична вода": збірка оповідань — Київ, Видавництво “Брайт Стар Паблішинг”, серія “Теплі історії”, 2017. - 127 с.
Горбатюк Василь Іванович мій земляк і я горжусь цим, бо його твори захоплюють з перших рядків. Він народився 1 січня 1956 р. в с. Гнатівці Хмельницького району Хмельницької області. Закінчив Кам´янець-Подільський педагогічний інститут у 1981 р. Нині – директор Хмельницького літературного музею, голова обласної організації Національної спілки письменників України. Лауреат премій: Хмельницької міської ім. Б.Хмельницького (2001 р.), обласних – ім. М.Годованця (2004 р.), ім. Г.Костюка (2005 р.), Всеукраїнського конкурсу оповідання “Що записано в книгу життя” (2003 р.). Член Національної спілки письменників України з 1984 року.
Це якщо коротко про віхи із життя та здобутки, але я завжди вважаю, що краще ніж твори, нічого про письменника сказати не може. Ні здобутки, ні грамоти, ні медалі. Хоч, звісно, у цього письменника (я впевнена) вони заслужені.
Найновіша збірка “Кринична вода” складається із оповідань, що відображають як і старе, майже нами забуте життя, ще за Радянського Союзу, так і нове, сьогоднішнє. Це, зазвичай, історії, що їх оповідає маленьких хлопчик, ну нехай він змінює ім´я, трішки підростає, закохується, чи змінює зовнішність. Але через це усе проглядається маленький Василько. І як він йде до Малих Млинів, пішки, а повертається на конях, і як він чекає весну разом із шпаківнею на дереві, і як збиває ластів´їне гніздо, і як дзвонить до вовка... Таке відчуття, що до тебе у клас прийшов новенький. Такий маленький із допитливими великими очицями і він, якось після уроків, розповідає тобі свої історії. Історії із власного життя. Такі відверті та душевні, що аж самій навертаються сльози від тих його «Вилечу — і щодня прилітатиму. Як ці ластів´ята!».
Потім у нього з´являється пес, аж три пси — Рекс, Пірат і Пірат другий, і він тобі розказує про їхні характери й про їхнє собаче життя. А далі він приходить рідше, бо вже біжить із хлопцями до ставу, попередньо забігши на свинарник, де виспівує Валя, а потім він, старшокласник, перестає зважати на те навчання і на ту математику, бо ж у селі є Рада, Радислава, яка зачарувала його серце й душу. І вже “здається, що то не сонце — то моє серце пройшло крізь густе хмаровиння”. А потім... Що потім? Кінець світу? Ні, то просто наступне кохання. Вже доросле, але таке ж тендітне, як та павутинка, дмухнеш — і все. Та ні, кожен кінець — то початок чогось нового. Як і в оповіданні “Кінець світу”. А далі лише глина, яка чекає у селі біля хвіртки, чекає і ніколи не закінчується, бо на то є свої (відомі лише тим, хто прочитає книжку) причини.
І ось перед тобою вже сидить дорослий чоловік із маленькими вусиками та в окулярах (сам Василь Горбатюк) і веде далі свою розмову. Розказує історію про рибу та бабу Петруньку, про оселю під червоним дахом... Про все, що сьогодні показали по сільських новинах. І все то так тихо, спокійно, лагідно, без повчань та нарікань. І від того так тепло-тепло на серці. Чи то, бо “Теплі історії”? Чи то, бо така Людина? А може, то таке життя тепле, варто лише прочитати “Криничну воду” й це зрозуміти?
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2018/06/07/082518.html
|
