|
Сучасна українська література фентезі набуває все більших жанрових обертів і стилістичних обертонів зокрема в галузі дитячої белетристики, а її найкращі зразки не поступаються зарубіжним.
Можливо, далася взнаки епоха Гаррі Поттера, але скоріш за все вона просто відкрила шлях до призабутих джерел української літературної традиції. В якій, якщо згадаємо, і казки, і легенди, і перекази.
Тим часом «Лицар Смарагдієвого ордену» Юлії Чернінької пречудово вписується в традицію підліткової літератури, причому як класичну, так і сучасну. За своїм колоритом, динамікою сюжету і стилістикою вона нагадує «Трьох товстунів» Олеші та «Кондуїт і Швамбранію» Кассіля, а також «Зоряний пил» Філіпа Пулмана. За сюжетом, у середньовічному місті, що знаходиться у паралельному світі, давно вже встановлені дивні правила, його мешканці живуть під тиском вічного страху, несправедливості, жорстоких законів. Здавалося, ніщо не врятує далеке королівство, аж ось у нашому сьогоденні народжується хлопчик, і знову ми опиняємося віч-на-віч з біблійним сюжетом, адже це не єдиний символ у повісті Юлії Чернінької.
Так, наприклад, у згаданого автора «зоряної» епопеї про Ліру Белакву дітей в далекому майбутньому позбавляли їх тотемів, різноманітних звірів, які були чимось на зразок душі. Але це насправді стосується стародавньої скандинавської традиції, натомість в «Лицарі Смарагдієвого ордену» мова про більш звичне, ближче і зрозуміліше для українського читача. Життєдайне Мерехтіння, яке мають діти – це навіть не душа, а божественний дар, який дається (або не дається) людині, щось на зразок творчого генія, який нібито повинна мати кожен одинак. Надалі це вже називається талант, який треба розвивати, якщо геній занедбаний неувагою, і т.д.
Зрозуміло, що з цього еліксиру, інтерпретованого за сюжетом, як еліксир молодості, користає Головний Злодій, цей самий Великий Магістр. «З кожної дитини одразу після народження в Магістратурі забирали не більше трьох крапель Це був максимум Усе залежало від дитини і від її вміння сміятися та радіти. Були дітки і з однією краплею. А часом народжувалася дитина, у якої взагалі не було Життєдайного Мерехтіння. Таких дітей одразу забирали на виховання в Магістратуру, адже це були беззаперечно діти з холодним серцем від народження З них виходили найкращі прихвостні Великого Магістра».
Утім, не було б казки (навіть у жанрі фентезі), якби Зло не змагалося з Добром. Тож можновладці, які влаштували таке «систему» для дітей, за сюжетом, розділені на два протилежні табори – одна частина підтримує це пекло на землі, друга відверто не хоче коритися Магістрату, і саме цю групу очолює старійшина Горс. Не картонний, не ходульний, а цілком «живий» і харизматичний персонаж, який «майже всюди ходив з мавпочкою на плечі. Мавпа Маріо була не лише його улюбленицею, а й порадником у дрібних справах, які Горс через свою зайнятість міг не помітити або не почути».
Тож Магістрат захопив владу, яка зосереджена у стародавній Твердині за містом. Фабрика в місті, на якій працюють діти, уособлює собою смерть – ілюзій, фантазій, загалом дитинства. Представники Магістратури забирають у дітей Життєдайне Мерехтіння і запроторюють на важку працю. Місто охороняють алебарди, діти працюють, як дорослі, самі дорослі живуть у злиднях, змушені або коритися, або тікати з міста.
Сама книжка на диво символічна та пророча. До стародавнього Люмберну (мало не Лембергу, чи не так?) незабаром має прилетіти Лицар, який звільнить місто від влади – ні, не трьох товстунів, а одного-єдиного Великого Магістра. Нічого не нагадує? Тоді краще прочитати все до переможного кінця. При цьому не втримаємося від ілюстрації авторського стилю, який підкорює своєю вправністю. «Небо було ясним і зоряним. Подорож видалася захоплюючою і неймовірно красивою Норіс із побратимами-розбійниками сиділи на мішках з тирсою і майже не розмовляли. Кожен думав про своє. Усі вони не за власною волею зійшли на шлях розбійництва. Більшість із них були втікачами-каторжниками, що переховувалися від тюремних галер у морі, хтось переховувався від брехливого люмбернського суду, хтось — від ворогів У цю чудову зоряну ніч чоловіки згадували рідні домівки, своїх покинутих дружин, дітей і стареньких батьків В більшості з них сім’ї залишилися у Люмберні, і тепер, якщо Смарагдієвий Лицар здобуде перемогу над Магістром, у кожного з них з’явиться шанс повернутися в рідну домівку».
Юлія Чернінька. Лицар Смарагдієвого Ордену. — К : Саміт-Книга, 2018 - 232 с.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/column//2018/06/04/230216.html
|
