Що приваблює людей у детективах та чим особливий Андрій Левинський із твору «Літо психіатра».
Детектив письменниці Лесі Демської «Літо психіатра», який 2018 року вийшов друком у видавництві «Легенда», спонукає пригадати не лише класику детективного жанру, до якого, вочевидь, належить, а й... українську класичну літературу. Не обов’язково детективну.
МІФОЛОГІЧНА ОСНОВА
Американський дослідник Дж. Н. Фрей вважає сучасний детективний роман «версією найдавнішого переказу на Землі» — міфічного сказання про поневіряння героя-воїна. Адже герой сучасних детективів так само, як герой-воїн зі стародавніх міфів, полює на монстрів. Тільки часи змінилися: тепер «монстри» — то не дракони, а люди, котрі позбавляють життя інших людей.
Змінилося й місце, де герой натрапляє на «монстрів»: у сучасному світі то не чарівна країна, яку персонаж ніколи раніше не відвідував, але так само «чужий» йому світ зради та омани. Саме в цьому світі герой сучасного детективу знаходить головного злочинця, перемагає його, вдаючись до своєї найбільш дієвої зброї — розуму, і зі славою повертається додому. Правосуддя перемагає: украй бажана умова як для міфу про поневіряння, так і для детективного жанру.
Дж. Н. Фрей пояснює надзвичайний успіх детективів цією архетипною сутністю детективів, де розум героя перемагає зло. Це те, у що ми всі хотіли б вірити.
Архетипна сутність детективу зумовлює і те, що найчастіше в детективах ідеться про розслідування вбивства. Детективів про, скажімо, викрадення коштовностей значно менше. І це також не дивно, бо в детективі смерть, яка видається непояснюваною, зазвичай показана логічною та закономірною. Головний герой, котрий розслідує убивство, завдяки своєму розуму вивищується над ірраціональністю смерті. А отже, й читачі здобувають більше впевненості у силі розуму й почуваються більшою мірою захищеними. І все це завдяки метикуватості головного героя детективу.
КОМПРОМІС МІЖ ТРАДИЦІЄЮ ХІХ ТА ХХ СТОЛІТЬ
Саме таким є головний герой роману Л. Демської «Літо психіатра». Андрій Левинський, безсумнівно, спостережливий та розумний — така в нього професія (психіатр). Набуті під час професійної діяльності навички допомагають Андрію розслідувати не тільки фінансові махінації з міжнародним розмахом, а й оте ірраціональне, яке він здатен зробити цілком раціональним та пояснюваним.
Походження героя є вкрай важливим для міфів про випробування, так само воно помітне в сучасних детективах. Проте Л. Демська розширює і поглиблює цей мотив: її головний герой існує «на межі» міста і села. Він не віддає перевагу ні тому, ні іншому. Так, у Львові є престижна робота, проте Львів може довести до серцевого нападу; а в селі, з якого він родом, можна оздоровитися фізично, але при цьому вскочити ще в якусь халепу. Адже саме його рідне село, куди він приїжджає відпочити, стає осередком загадкових подій.
Цю межовість підтверджує навіть факт «подвійного» прізвища: у рідному селі Андрія величають не Левинським, а Ковальчуком. Це його «родове» прізвище, ще від дідуся з бабусею. Простір села сам по собі не є для нього чужим. Андрій може відгукуватися про село як про «інший світ, повний небезпек і жахіть», дивуватися місцевим звичаям, проте в селі його сприймають як свого, й він знає, як там поводитися, і здатен дізнатися все, що йому треба. «Чужим» для нього, як і для більшості головних героїв детективів, є радше простір омани та зради. Той, у котрому можливі вбивства.
Тож хоч би що казав Андрій про село, він сам по собі втілює компроміс — як між містом та селом, так і, до певної міри, між українською літературною традицією XIX та XX століть. Бо чимало українських класичних творів XIX століття присвячені саме сільській тематиці. Місто в них, навпаки, засуджується. На початку XX століття ситуація змінюється. Б’янка із «Сентиментальної історії» Миколи Хвильового — яскраве заперечення Христини з «Повії» Панаса Мирного. А в детективі ж Л. Демської немає ні полеміки, ні протиставлення. Нарешті знайдено компроміс.
Як відомо, персонаж творить сюжет. А поява таких персонажів, як Андрій Левинський, і таких сюжетів, як у романі «Літо психіатра», може стати секретом сучасного українського «приворотного» детективу. Такого, щоб не відірватися. Утім, «приворотним» цей детектив варто назвати й з інших причин. Детальніше — в самому тексті.+
Любов БАЗЬ, письменниця
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2018/05/14/084538.html
|
