Хуан Рамон Хіменес. “Платеро і я. Андалузька елегія”. — Переклад Юрія Ананка. — Брустурів: Дискурсус, 2017. — 176 с.
Проза поетів, окрім всіх інших особливих якостей, містить щонайменше одну відмінність, характерну рису, що її часто дарма шукати у літературі професійних прозаїків: йдеться про їх здатність виокремлювати і боронити красу, здатну, звісно, не врятувати, але суттєво облагородити довколишній світ. Навіть якщо читач такої прози з дитинства позбавлений здатності помічати подібні речі, йому щонайменше на час читання тієї чи іншої прозової книги поета трапиться перейнятися цією властивістю — і, можливо, пробачити своєму життю якісь направду важкі чи неприємні відчуття та переживання, проминути їх, замилувавшись золотим світлом образів, метафор та архетипів, на які мимоволі перетворюються у подібній прозі цілковито звичайні та звичні речі.
Слава може бути тяжким випробуванням не лише для людей, але й для текстів, в чому нескладно пересвідчитись, перечитуючи різні варіанти перекладів одних і тих же творів що Бруно Шульца, що його протилежностей на зразок Чарльза Буковскі. Відомі імена автоматично накопичують найціннішу валюту сучасності, — людську увагу, оновленою кожним наступним поколінням мовою розкриваючи добре всім відомі і прості загалом речі, сказані з неповторною інтонацією того чи іншого класика у спосіб, адресований цілком конкретному суспільному прошарку, одному чи кільком, — залежно від таланту автора та масштабу обраної ним теми.
Якщо говорити про прозу видатного іспанського поета Хуана Рамона Хіменеса, то слід одразу зауважити: йдеться саме про прозу поета, поетичну прозу людини, яка отримала Нобелівську премію за вишукані вірші. Відкриті джерела наводять порядний перелік перекладачів його творів, — цитую: “Українською Хуана Рамона Хіменеса перекладали Ігор Качуровський, Богдан Бойчук, Юрій Ананко, Марія Ровна, П. Марусик, В. Бургардт, М. Литвинець та ін.”.
Одразу додам: коли йдеться про переклад таких текстів, слава автора та ймовірна популярність книги серед широких кіл читачів важать значно менше, аніж спроба перекладача знайти відповідь на одвічно нове і апріорі позбавлене точної відповіді питання, а саме — збереження вишуканості висхідної інтонації книги у незвичних умовах іншої, зовсім несхожої на початково обумовлену автором культури.
Даруючи мені цю книгу, мені говорили, — Юрій Ананко, перекладач андалузької елегії Хіменеса “Платеро і я” вивчив іспанську мову лише задля того, щоб перекласти цей текст українською. Це надало книжці особливої цінності: я знаю, що така співзвучність іноді — рідко — трапляється у літературі, і той, кому пощастило відчути спорідненість того чи іншого тексту з власним внутрішнім світом, зазвичай не звертає уваги на комерційну сторону питання, перекладаючи лише тому, що переклад відповідає на його — чи її — власні питання до літератури зокрема та буття загалом.
Тож “Платеро і я”, перекладений відомим поетом бахмацької школи, був прочитаний за два дні. Так довго — тому, що мені не хотілось, щоб вона закінчилась надто швидко. Тому, що в цій прозі сяяло багато що з того, що складає для мене літературу: літературу тихого голосу, книг терапевтичних, що позірно балансують на межі ескапізму та соліпсизму, а насправді м´яко підштовхують жити далі, знову вчитися жити всіх тих, кому через якісь особливі обставини стало складно витримувати пришвидшений темп вічної гонитви соціуму за успіхом чи щастям, — ну, залежно від того, що саме тепер прописують в якості чергової високої мети людства соцмережі чи ЗМІ.
Я б радила внести цю книгу до бібліографії пост-травматичного синдрому, до переліку книг, які непомітно ремонтують надтріснуті чи поламані долі. Людське страждання гоїться спокоєм та коханням, а “Платеро і я” містить і те, і інше, і кожна його нова новела щось додає до повсякденного знання читача щодо непоспішного руху у бік благословення дійсності, цілком релігійного, по суті, відчуття, приступного найперше поетам.
Спокій цієї книги пояснюються темпераментом оповідача, теплим світом, в якому він мешкає, і внутрішньою рівновагою, побудованою на відчутті стовідсоткового взаєморозуміння, що мимоволі запанувало між двома живими істотами. Описувані Хіменесом переживання, події та почуття між двома головними героями витримують спробу порівняння з філософією діалогу: кожен з них є “Ти” для іншого, саме тим співрозмовником, спілкування з яким не стільки задовольняє інформаційний голод, скільки переконує їх в існуванні безвідносної, безкорисливої любові, здатної світити в темні часи і повертати збентеженій душі відчуття цілковитого спокою; того, що у деяких книгах називається, наприклад, миром. Така безумовна любов видана більшості з нас у вигляді почуттів, які відчувають до нас наші батьки, — і саме цю безвідносність кохання більшість з нас потім дарма шукає у дорослому світі, у всіх його химерних ділових стосунках і неймовірних жіночих та/або фантастичних романах.
Український читач, що його щодня у тій чи іншій формі переслідують у надмірній кількості криваві новини гібридної війни та стресогенні, в сенсі — холеричні поради з негайної модернізації всього і вся, починаючи від новітніх методів виносити сміття до перебудови безсмертної душі згідно вимог МВФ, проза поетів загалом і саме цей переклад Х. Р. Хіменеса зокрема, на мою думку, потрібні, як потрібен відпочинок людині, котру слід вилікувати від трудоголізму. Про що б не йшлося у цій елегії — про ріку чи дівчинку у гарній сукні, про дерево чи черепаху, прекрасну сухотну чи товстого лікаря, “єврейський погром” Страсної Суботи чи тривалу сієсту, — наслідок цих переліків один: читач відпочиває, вслухаючись у тихий голос автора, вірно відчутий та переданий перекладачем, і йому повертаються сили, — разом з вірою у безсмертя літератури зокрема і непідробних почуттів загалом.
Узагальнюючи сказане і не бажаючи надто точно переказувати сюжет, додам замість висновку: ця книга світить тим, кому нині темно.
Ймовірно, мені було дуже темно, коли я з нею познайомилась — бо згодом з цією книгою сталось так, як буває лише з видатними текстами: стало шкода, що її не можна іще раз прочитати як тоді: вперше.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2018/03/12/073822.html
|
