Буквоїд

Закладач основ сербського аванґарду. Станіславові Вінаверу виповнюється 127 років

01.03.18 07:34 / Іван Лучук
Сербський письменник, винятковий ерудит Станіслав Вінавер (по-сербськи: Станислав Винавер, Stanislav Vinaver) народився 1 березня 1891 року в Шабаці в поважній єврейські родині.
Батько Аврам Йосиф був лікарем, а мати Ружа – піаністкою. В середню школу Станіслав Вінавер ходив у Шабаці та Белграді, а в паризькій Сорбонні студіював математику та фізику. Під час університетського навчання Станіслав Вінавер став послідовником ідей Анрі Берґсона, а в 1911 році видав збірку символістських поезій «Бовтанка» («Мјећа»). Пародійні вірші цієї збірки поклали початок сербському аванґарду. У Балканських війнах і Першій світовій війні Станіслав Вінавер брав участь як доброволець. Був поручником у славному Учнівському батальйоні, пройшов мученицький шлях відступу через Албанію на острів Корфу, був заанґажований як редактор «Сербської газети» і радіо та як службовець Державного пресбюро. У 1916 році скерований на інформативно-дипломатичні роботи у Францію та Великобританію, а потім у Петроград. Після закінчення війни недовго працював у Міністерстві освіти, а потім присвятив себе журналістиці та літературі, входив у різношерсту групу молодих сербських модерністів (М. Црнянський, Д. Васич, Р. Петрович, Л. Мицич, Р. Драїнац, М. Ристич). Поет і есеїст Станіслав Вінавер став фундатором експресіоністичного напрямку в сербській літературі, написавши «Маніфест експресіоністичної школи» («Манифест експресионистичке школе», 1921), у якому задекларував найгостріший розрив із традиційним мистецтвом. Другу світову війну Станіслав Вінавер провів у концтаборі в Оснабрюку. Останнє десятиліття життя (1945–1955) провів у Белграді як професійний письменник і перекладач із французької, англійської, російської, чеської, польської та німецької мов. Переклав «Пригоди бравого вояка Швейка» Ярослава Гашека, «Ґарґантюа та Пантаґрюеля» Франсуа Рабле, «Алісу в Дивокраї» Льюїса Керрола, «Пригоди Тома Соєра та Гекльбері Фіна» Марка Твена. Його специфічні переклади, в яких заради передачі найглибшого смислу та тлумачення перекладуваного тексту суттєво відступав від оригіналу, часто відхилялися видавцями, проте й досьогочас залишилися неперевершеними, їх можна вважати окремими (ледь не суверенними) літературними творами. Помер Станіслав Вінавер 1 серпня 1955 року в Белграді. На ниві сатири пародії Станіслава Вінавера відрізняються надзвичайно дотепними зворотами, свіжістю вираження й перфектним відчуттям ґротеску, що особливо відчутно у «Пантологіях нової сербської пеленгірики» («Пантологије новије српске пеленгирике», 1920, 1922, 1938), які є пародійним відгуком на «Антологію нової сербської поезії» Богдана Поповича. До найвідоміших творів Станіслава Вінавера належать: збірки віршів «Місто злих чарівників» («Варош злих волшебника», 1920), «Сторожі світу» («Чувари света», 1926), «Воєнні побратими» («Ратни другови», 1939), «Європейська ніч» («Европска ноћ», 1952); книжки прози «Оповідання, які втратили рівновагу» («Приче које су изгубиле равнотежу», 1913), «Думки» («Мисли», 1913), «Бубон горить» («Гоч гори, једна југословенска симфонија», 1927), «Горище ні на небі, ні на землі» («Чардак ни на небу ни на земљи», 1938), «Роки приниження й боротьби» («Године понижења и борбе, живот у немачким “офлазима”», 1945); есеїстика «Громовідвід всесвіту» («Громобран свемира», 1921), «Проблеми нової естетики. Берґсонове вчення про ритм» («Проблеми нове естетике. Бергсоново учење о ритму», 1927), «Політ Ікара» («Икаров лет, судбина данашње књижевности», 1937), «Живі рамки» («Живи оквири», 1938). Видав Станіслав Вінавер також книжки із краєзнавства («Шабац і його традиції» – «Шабац и његове традиције», 1935), біографістики («Томаш Масарик», 1937), літературознавства («Момчило Настасієвич» – «Момчило Настасијевић», 1938), мовознавства («Мова наша насущна» – «Језик наш насушни», 1952; яка є вінцем його роздумів про сербську мову). Посмертно в 1963 році були видані дві книжки Станіслава Вінавера: вибрана есеїстика «Надграматика» («Надграматика») і монографія «Натхнення та впертість Лази Костича» («Заноси и пркоси Лазе Костића»). За цю останню книжку авторові довелося поборотися, за життя він так і не знайшов для неї видавця. У книжці на майже 600 сторінок Станіслав Вінавер змалював духовну та мистецьку спадщину сербської літератури, культури, міфології, тому це не лише монографія про Лазу Костича, а радше автопоетичний твір, який поєднує інтелектуально-мистецьку допитливість, енциклопедичну поінформованість і автентичний дух. «Натхнення та впертість» включають докладну біографію Костича, історичний коментар із нотатками про його сучасників, тут Станіслав Вінавер пише і про музику, проблеми віршування (зокрема, про т. зв. десетерац, хорей і гекзаметр), про можливості мови, про її мелодику, про модерну поезію загалом. Вибрані твори Станіслава Вінавера підготував і видав 1964 року Йован Христич. Українською мовою «Маніфест експресіоністичної школи» Станіслава Вінавера переклала О. Микитенко (Украс: Українсько-сербський збірник. – К., 2006. – Вип. 2).
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/03/01/073413.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.