Кіра Малко. Нижче. Київ: Нора-Друк, 2018. — 400 с. — (Серія «Читацький клуб»).
Часом усі ми потребуємо змін у своєму житті. Здається, ніби ми рухаємося по колу або вгору по ескалатору, який їде вниз. Пошуки виходу, розради, душевної рівноваги інколи заводять нас у найнесподіваніші місця, де ми матимемо змогу все переосмислити і зробити певні висновки. Героїню роману Кіри Малко “Нижче” пошуки завели на круїзний лайнер, де вона має за ті півроку, що триватиме її контракт, зрозуміти, куди і з ким рухатися далі.
Поліна — звичайна українська дівчина, яка має дві вищі освіти і працює “офісним планктоном”. Робота від світання до смеркання, нудний колектив, де всі спілкуються в чатику і мало хто знає одне одного на ім´я, жодних перспектив. Суцільний день бабака. І от Поліна вирішує спробувати себе в чомусь іншому і подає резюме для роботи на кораблі. Але поки триває оформлення паперів (це, як ви розумієте не день і не два), вона раптово закохується. І це почуття накриває її з головою.
Може, когось кохання робить продуктивним, але Поліна з тих людей, яким цей жар, що бухкає в голову й оселяється внизу живота, заважає працювати, спати, жити. Їй хочеться ходити за об´єктом своєї любові назирці, дивитися на нього, відчувати його запах. Одного разу вона наважується заговорити з людиною, яка її зацікавила. Тільки момент уже не найбільш підходящий, адже от-от має прийти контракт Поліни, вона має відлетіти, а ця історія — закінчитись, заледве почавшись.
Опинившись на кораблі, головна героїня поринає в атмосферу правил і заборон, на велику плавучу посудину з купою нещасливих людей. Бо щасливі люди не лишають удома родин, не тікають світ за очі, щоби півроку чи навіть більше, один контракт чи два, комусь прислужувати, ліплячи при цьому на обличчя радісну гримасу. І Поліні хочеться тікати, від усіх цих людей і виснажливої праці. Але не може. Бо це значитиме, що все було дарма, а вона — слабка і боїться труднощів. Поступово Поліна звикає, знаходить нових друзів, але одна думка продовжує бентежити її — чи є в неї майбутнє з А.
Ця історія могла би вийти звичайним сопливим романом, яких безліч у літературі, якби не два “але”:
- Кіра Малко — перша в українській літературі письменниця-мариністка, у центрі роману не тільки люди, але й океан. Образ океану змальовано настільки детально, що часом здається, ніби він живий, дихає, відчуває. В сучукрліті “морськими” текстами може похвалитися хіба Антон Санченко, по суті, єдиний мариніст в Україні.
- А. - жінка. Це один із найбільш відвертих романів про стосунки між людьми однієї статі, з детально прописаними еротичними сценами. Тут нема жодних табу.
“Нижче” - це роман про океан і про любов. Про любов до океану, до подорожей, до життя. І до людей. Про любов взаємну і невзаємну. Про нестерпну жагу володіти кимось, про пристрасть, зраду, відчай і ненависть. Про біль і про безмежну насолоду. В цій книзі такий спектр почуттів, що вмістити їх аналіз у більш-менш пристойній кількості знаків навряд чи вдасться. Тож варто зупинитися на основних моментах, які роблять твір вартим прочитання.
Структура
Чотири великі частини, поділені на маленькі розділи. Усі вони логічно пов´язані та доповнюють одна одну. Завдяки цьому текст виглядає цілісним і органічним.
Фабула
Роман починається зі сцени перебування Поліни в порту, коли вона вперше збирається ступити на борт корабля, де має працювати півроку. Книга могла би починатись і з еротичної сцени, це теж би інтригувало. Але ж це не порно. І не забуваймо, що одним із центральних образів твору є океан. Тому все правильно й логічно.
Далі йдеться про перше знайомство Поліни з членами команди, поселення в каюту тощо. Але потім авторка відкидає читача назад, щоби все-таки розповісти, що привело Поліну на цю плавучу посудину. На цих сторінках — усе життя дівчини “до”. Використаний авторкою прийом є досить вдалим і підтримує інтерес читача до книги. Кульмінація і розв´язка твору — несподівані і залишають яскравий післясмак.
Персонажі
Поліна — інтровертка, дівчина без особливих здібностей, з комплексами, спричиненими її інакшістю, відсутністю статевого потягу до осіб протилежної статі. Важко заводить друзів, не відзначається тісними стосунками з родиною (в романі жодного разу не йдеться про те, що Поліна спілкується з кимось із родичів). Але у своїх прив´язаностях стабільна. Якщо вже когось любить, то безмежно і самовіддано.
А. — кохана жінка Поліни. До кінця роману ми так і не дізнаємося її ім´я: чи то тому, що воно неважливе, чи бо воно надто сакральне, щоби Поліна його промовляла, чи, може, тому що надто складне, бо А. — полька. Поліна навіть описати її зовнішність не може, оскільки засліплена пристрастю. Але по суті, вони абсолютно різні, А. більш амбітна і менш схильна до крайнощів.
Емма — дівчина, яку Поліна зустрічає на кораблі. Така сама дивачка. Любить спостерігати за людьми і вивчати їх. Очевидно, непоганий психолог. На відміну від Поліни, більш відкрита, знає, чого хоче.
Ваня — душа будь-якої компанії. Яскравий екстраверт, якому подобається бути в центрі уваги. Він той, із ким можна випити й розважитися після роботи, піти до клубу чи посидіти на березі океану.
На відміну від нього Кайо — це кам´яна стіна для жінки, поміркована людина, яка здатна підтримати, захистити, бути поруч, нічого не вимагаючи натомість. Романтик, меланхолійний мрійник.
Можна сказати, що А. та Емма, Ваня та Кайо — антиподи одне одного. І від кожного з них тягнеться ниточка до Поліни. Тобто, зрештою, маємо 5 сюжетних ліній: Поліна й А., Поліна й Емма, Поліна і Ваня, Поліна і Кайо, Поліна і океан.
Усе, що трапляється на кораблі, лишається на кораблі. Це — лейтмотив “Нижче”, а втім, цей вислів можна перенести на все наше життя. Усе, що відбувається між двома людьми, назавжди залишається всередині них, в їхніх душах. І кожна людина в нашому житті не випадкова, вона відіграє свою, хай і маленьку, роль.
“Іноді в житті трапляються побіжні люди, які начебто не залишають у твоїй долі помітного сліду, і котрих не будеш згадувати, але у мить прощання радієш, що така людина трапилася. Це як вишенька у коктейлі — без неї не помреш, смаку вона не змінює, але з нею приємніше”.
Загалом роман є глибоко філософським, психологічним, сповненим вітаїзму. Він учить нас пробачати й відпускати, радіти дрібницям і переживати невдачі... Жити просто. Просто любити. Порушувати правила. Бо для цього, власне, вони й потрібні.
“Дві людини, що скоюють щось заборонене разом, стають взаємно вразливими — обоє володіють інформацією одне про одного, яка може нашкодити їм, і вони бережуть цю таємницю, оберігаючи одне одного. Вони знають одне про одного те, чого не знають і не повинні знати інші. Вони довіряють свою недбалість одне одному. Але що первинне — довіра чи дурниця, яку вони скоїли разом? Що робить їх ближчими — правопорушення, чи навпаки, близькість дає їм змогу утнути щось заборонене разом?”.
Роман “Нижче” дасть змогу читачеві заглибитися “нижче”, тобто туди, де сховані від сторонніх очей почуття, думки, мрії, сподівання.
Є у книзі зайві побутові подробиці (що героїня їла на сніданок, як прала свою білизну тощо), але загалом цей роман, безперечно, явище в літературі, і з ним варто ознайомитися, особливо тим, чия стихія — вода. Бо море/океан — єдиний шум, який ніколи не набридає.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2018/02/28/084835.html
|
