Богдан Жолдак. Під зіркою Лукаша. К.: ДУХ І ЛІТЕРА,2018. – 320 с. (Серія «Постаті куль тури»).
Цьогоріч минає тридцять років від дня смерті видатного, не гріх сказати, геніального українського перекладача Миколи Лукаша, який подарував Україні можливість читати шедеври світової літератури і смакувати синонімічно багату й фразеологічно карколомну українську мову. Поліглот, мовознавець, перекладач, новатор у сфері перекладу Микола Лукаш навіки закарбований в українському варіанті «Декамерона», «Пані Боварі», «Фауста» тощо й по-новому відкривається для нас у книзі спогадів письменника й кінематографіста Богдана Жолдака. Опублікована у видавництві «Дух і Літера», книга «Під зіркою Лукаша» - інтимні, приватні, емоційно забарвлені спогади родини Жолдаків, для якої Лукаш був другом, соратником і найкращим дядьком.
А почалося все ще змалку – і ці мемуари, і мовознавчі подорожі поліглота Миколи Лукаша. Майже з перших сторінок перед нами постає незвичайний дворічний хлопчик, який не вмів говорити, і заклопотана консервативна кролевецька сім’я, абсолютно далека від науки і від читання взагалі. Книга одразу захоплює своїм живим мовленням, образами сумської природи, криками і співами невгамовних ромів, до котрих прибився майбутній геній (чи вже геній), і «масними» кролевецькими діалогами, наче витягнутими з роману чи оповідання. Окрім власних і батьківських спогадів, Богдан Жолдак справді вмістив замальовки із зовсім раннього дитинства «Микольця», дозволивши собі пофантазувати, проявити письменницький талант і показати те місце й обставини, які дали нам світило українського перекладу.
«Під зіркою Лукаша» - мемуари, художня проза, ремінісценції, кінематографічні флешбеки, спроба перекладознавчого дослідження. І все це демонструє багатозначність і багатозначущість Перекладача. Мабуть, це його друге ім’я, як Редактор для Єжи Ґєдройця, – псевдо, сутність, сенс життя, в чому і щастя і трагедія водночас. Завдяки Богданові Жолдаку дізнаємося багато інтимних подробиць із життя Лукаша, котрий, на жаль, так і не зумів знайти свою Мавку. На жаль для себе і для тої Мавки і, напевно, на щастя для українського мовознавства й перекладознавства, де постала ціла школа Лукаша й де перекладачі не грішать вторинними перекладами з інших мов, наприклад, з російської. Звичайно, таке бувало раніше, таке трапляється й досі, про що пише Богдан Жолдак. Але Лукаш – це друге ім’я українського добросовісного й талановитого перекладу. Й на його шедеврах мали б виховуватися майбутні перекладачі художньої літератури.
Окрім перекладу, лейтмотивом книги «Під зіркою Лукаша» є Олена Біличенко – друга Миколова пристрасть і любов. Цього разу не взаємна, але так само нескінченна. Про переклад й Олену говорять усі: і сам Богдан Жолдак, і його мати, поетеса Єва Нарубіна, й батько, письменник, Олесь Жолдак, - очевидно, настільки сильно вони визначили долю-недолю Лукаша. Доля - це перекладені шедеври Джованні Бокаччо, Вольфґанґа Ґете, Ґюстава Флобера, Поля Верлена, Ґійома Аполлінера й багатьох інших найталановитіших прозаїків і ліриків світу. Недоля – кохана й зовсім недосяжна ще зі студентських часів Олена. Як багато любові пропустив через себе Лукаш, перекладаючи і клацаючи друкарською машинкою, як мало одержав він її у власному житті, як багато найгарніших слів кохання говорили його герої українською, як же мізерно висловив він їх наживо, як багато горя із чужих слів виливалося на папір, стільки ж трапилося на власному шляху.
Одначе Богдан Жолдак пише і про кумедного, інколи смішного, жартівливого, по-дитячому запального – про щасливого Лукаша. Важко переоцінити вставлені прямі цитати перекладача, котрі, на щастя, передані абсолютно без змін – гумористичні, іронічні, саркастичні, сатиричні, гнівні, трагічні й трагікомічні. На будь-які теми – злободенні чи патетичні, соціальні чи політичні. Й це ще більше показує бездоганне володіння літературною й народною українською мовою. Богдан Жолдак пише про особливу пристрасть Лукаша саме до другої – засміченої вульгаризмами, просторіччям, фразеологізмами, жаргонізмами й сумським суржиком. Сміх і сльози, чи сміх крізь сльози, - ось що асоціюється із Миколою Лукашем як людиною після прочитання книги. А ще прокидається спрага до красивої української мови, так дбайливо й трепетно, майже благоговійно збереженої в перекладах і душі великого Перекладача.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2018/02/23/073504.html
|
