Антонові Інґоличу виповнюється 111 років
Словенський письменник Антон Інґолич (по-словенськи: Anton Ingolič) народився 5 січня 1907 року. Тож цьогоріч у нього ну дуже вже, зовсім-таки паліндромна дата. Народився він у ремісничо-селянській родині у Сподній-Полскаві ні північному сході Словенії. Початкову школу закінчив у рідному селі, гімназію – в Маріборі. Ще гімназистом зацікавився літературою. У 1927–1928 роках навчався у Парижі в Сорбонні, вивчав там французьку філологію. Продовжив навчання, студіюючи славістику, в Люблянському університеті, який закінчив у 1931 році. Від 1932 року до нацистської окупації 1941 року працював викладачем словенської мови в гімназії у Птуї на сході Словенії, викладав також французьку мову. Під час Другої світової війни був депортований разом із родиною до Сербії, де провів чотири роки. Після війни знову працював викладачем у птуйській гімназії, згодом у гімназії в Маріборі. У 1955 році переселився до Любляни, де також працював викладачем гімназії. У 1965 році вийшов на пенсію. Антон Інґолич був редактором часопису «Нові горизонти» («Nova obzorja»). У 1976 році став членом-кореспондентом, у 1981 році – дійсним членом Словенської академії наук і мистецтв. Помер Антон Інґолич в Любляні 11 березня 1992 року, похований у Згорній-Полскаві.
Писати Антон Інґолич почав у студентські роки, публікуючи свої твори в різних часописах. Інґолич писав романи, провісті, новели, драми та твори для молоді. У своїй ранній творчості Антон Інґолич був переконаним реалістом, у зрілій творчості використовував також розповідну техніку модерного роману.
Антон Інґолич написав цілу низку романів і повістей: «Молоді літа» («Mlada leta», 1935), «Цибулярі» («Lukarji», 1936), «Громада» («Soseska», 1939), «На сплавах» («Na splavih», 1940), «Матевж Височник» («Matevž Visočnik», 1941), «Виноградний пагорб» («Vinski vrh», 1946), «Шлях до вершини» («Pot po nasipu», 1948), «Страйк» («Stavka», 1951), «Людина на межі» («Človek na meji», 1952), «Загасла долина» («Ugasla dolina», 1956), «Де ви, Ламути?» («Kje ste, Lamutovi?», 1958), «Бачу тебе, Вероніко!» («Vidim te, Veronika!», 1959), «Чорні лабіринти» («Črni labirinti», 1960), «Небо над батьківщиною» («Nebo nad domačijo», 1960), «Очі» («Oči», 1962), «Ластівка над океаном» («Lastovka čez ocean», 1966), «Шумлять рідні ліси» («Šumijo gozdovi domači», 1969), «Перервана освіта» («Pretrgana naveza», 1971), «Робочий день сестри Марії» («Delovni dan sestre Marje», 1980), «Розрив» («Obračun», 1982), «Людино, не гнівайся!» («Človek, ne jezi se!», 1984), «Картини її життя» («Podobe njenega življenja», 1985), «Це трапилося» («Zgodilo se je», 1986), «Родинний фестиваль» («Družinski festival», 1988), «Прощання» («Poslavljanje», 1989), «Так було» («Tako je bilo», 1992).
Видав Антон Інґолич збірки оповідань «Удосвіта» («Pred sončnim vzhodom», 1945), «На зламі» («Na prelomu»,1950) та інші.
Перу Антона Інґолича належать історичні романи «Лікоф-Мейнік» («Likof-Mejnik», 1950), «Знайшлися» («Našli so se», 1952), «Прадіди» («Pradedje», 1975), «Горіли багаття» («Gorele so grmade», 1977).
Антон Інґолич видав низку прозових творів для молоді: «Ударна бригада» («Udarna brigada», 1946), «Хлопчик з двома іменами» («Deček z dvema imenoma», 1955), «Ризикований шлях» («Tvegana pot», 1955), «Таємне товариство ПГЦ» («Tajno društvo PGC», 1958), «Молодість на сходах» («Mladost na stopnicah», 1962), «Одинадцятеро живих» («Enajstorica živih», 1964), «Гімназистка» («Gimnazijka», 1967), «Дівчина з Чикаґо» («Deklica iz Chicaga», 1969), «Історії веселі та сумні» («Zgodbe vesele in žalostne», 1971), «Потоплена галера» («Potopljena galeja», 1973), «Дівчина у сонячному промінні» («Deklica na sončnem žarku», 1976), «Птах без дзьоба» («Ptiček brez kljunčka», 1977), «Зустріч із підводним конем» («Srečanje s podvodnim konjem», 1978), «Я була вигнанкою» («Bila sem izgnanka», 1979), «Історія мого ранку» («Zgodbe mojega jutra», 1979), «Моє письменництво» («Moje pisateljevanje», 1980), «Великий страйк» («Velika stavka», 1980), «Конфіденційно» («Zaupno», 1981), «Неспокій молодика» («Nemir mladostnika», 1982), «Граничні історії» («Rokove zgodbice», 1983), «Дивовижний шлях» («Čudovita pot», 1986), «Роки дозрівання» («Leta dozorevanja», 1987).
У доробку Антона Інґолича є подорожні нотатки «У наших в Америці» («Pri naših v Ameriki», 1964), «Сибірські зустрічі» («Sibirska srečanja», 1966), «Діаманти, риби і самовар» («Diamanti, ribe in samovar», 1974).
Антон Інґолич написав драми «Сироти» («Sirote», 1940) і «Коропи» («Krapi», 1947).
Антон Інґолич написав три автобіографічні книжки, в яких змалював літа своєї молодості: «Історія мого ранку» («Zgodba mojega jutra»), «Бентега юнака» («Nemir mladostnika») і «Літа дозрівання» («Leta dozorevanja»). Натомість в автобіографії «Моє письменництво» («Moje pisateljevanje») Антон Інґолич описав усі етапи свого літературного розвитку.
Тематика творів Антона Інґолича є вельми розмаїтою. У своїх творах Інґолич часто описував довоєнне та повоєнне життя в Штирії. Матеріал для творів Антон Інґолич черпав зі свого життєвого досвіду. Він чи не найширше зі всіх словенських письменників охопив життя словенського народу.
Антон Інґолич двічі став лауреатом премії імені Франце Прешерна – у 1948 році за роман «Шлях до вершини», у 1978 році – за твори для молоді. Також двічі Антон Інґолич став лауреатом премії імені Франа Левстіка – у 1958 році за повість «Таємне товариство ПГЦ», у 1967 році – за роман «Гімназистка».
Антон Інґолич вважається одним із найплідніших словенських письменників. У його літературному доробку можна знайти сливе усі прозаїчні форми, від новел до подорожніх нотаток.
Українською мовою окремі твори Антона Інґолича переклали Віль Гримич, Марина Гримич, Володимир Соботович. Окремими виданнями українською мовою вийшли його романи «На сплавах» (1958) і «Розрив» (1985), а також повість «Таємне товариство ПГЦ» (1973).
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/01/05/151105.html
|
