2 січня цього року Оксані Сенатович виповнилося б 77 років
Важко знайти такий збірник, читанку чи хрестоматію із творами з української літератури для дітей, де б не було віршів моїх батьків – Оксани Сенатович і Володимира Лучука. Це й закономірно, адже вони надзвичайно багато зробили для розвитку української дитячої літератури. Ми разом із моїм старшим братом Тарасом упорядкували вибрані твори наших батьків, що вийшли в серії «Хрестоматія школяра» у київському видавництві «Школа». До видання Оксани Сенатович «Малий Віз» (2007) увійшли твори, багато з яких вже давно є хрестоматійними, а решті суджено такими стати. Ця книжка має за мету прислужитися вчителям і школярам в осягненні творчості української письменниці, яка, наче добра фея нашої літератури, вміє зачаровувати читачів своїми вишуканими, майстерними й дотепними творами. Оповідання «Малий Віз», яке є частиною повісті «Не виростуть хлопці без дощу», учні вивчали ще донедавна за програмою п’ятого класу загальноосвітньої школи (за оновленою програмою, за змінами у ній я ще не встиг прослідкувати). Художнє слово, якщо воно вийшло з-під пера талановитого автора, має здатність зачаровувати, запам’ятовуватися та позитивно впливати на формування естетичного світогляду допитливих читачів. Саме таким чарівним літературним даром і володіє Оксана Сенатович, у чому напрочуд легко пересвідчитися, читаючи її твори.
Перша фотографія Оксани Сенатович, квітень 1942
Оксана Сенатович із батьками Павлом Сенатовичем і Мартою Орнатовською, Рудники, 24 лютого 1943 р.
Оксана Сенатович за читанням книжки, серпень 1949 р.
Оксана Сенатович у саду, Завалів, 1957 р.
Народилася Оксана Сенатович 2 січня 1941 року у славному галицькому місті Бережанах, із яким пов’язана доля Маркіяна Шашкевича, Богдана Лепкого та інших визначних особистостей. Батьки майбутньої письменниці, Павло Зенонович Сенатович і Марта Сигізмундівна Орнатовська, були вчителями, тож змалечку прищепили донечці любов до рідного слова. Маленька Саня (так пестливо батьки називали свою одиначку) ще в початкових класах загальноосвітньої школи знала напам’ять силу-силенну віршів, а сама почала віршувати десь у середніх класах. До закінчення школи, з відмінним атестатом і золотою медаллю, Оксана вже мала чималий поетичний доробок, який складався із доброго десятка грубих зошитів, всуціль помережаних віршами. Навчаючись у Львівському політехнічному інституті, поетеса дебютувала добіркою віршів у збірнику «Яблуневий цвіт» (1961). А перша власна поетична збірка «Стебло» вийшла 1968 року. Потім побачили світ наступні поетичні збірки: «Діапазон весни» (1979), «Голубий голос» (1984), «Чоловік з трояндою» (1986), а також поетичне вибране – «Обличчям до голуба» (1990). Це, так би мовити, «дорослі» збірки, які засвідчують те, що поетична творчість Оксани Сенатович вирізняється із цілого обширу української поезії самобутнім ліричним голосом із іронічними нотками, специфікою тематики та версифікаційним розмаїттям.
Проте найяскравіше розвинувся талант письменниці у поезії для дітей. Вийшли друком такі збірки: «Червоні лелеки» (1970), «Вісім сотень колобків» (1972), «Вчиться вересень читати» (1977), «Сніговик» (1981), «Живемо в одному домі» (1983), «Шпаки на колесах» (1989), «Соловейку, тьох-мажор!» (1990), «У краєзнавчому музеї: Азбука для Левка» (1992). А 1991 року до півстолітнього ювілею Оксани Сенатович вийшло вибране під вже відомою назвою «Вчиться вересень читати», куди увійшов також оновлений варіант повісті «Не виростуть хлопці без дощу», перше видання якої з’явилося ще 1974 року. Оксана Павлівна в останній рік свого земного життя написала ще дві повісті для дітей – «Пані Будьласка і вуйко Пампулько» та «Про Люлька Смока і Котів – місто чудес(не)». Перша з них посмертно була надрукована у журналі «Соняшник» (2000) і вийшла окремим виданням (2007), а друга лише фрагментарно друкувалася в газеті «Діти Марії», яку письменниця редагувала упродовж чотирьох із лишком років наприкінці свого життя. Остання повість Оксани Сенатович уперше була надрукована повністю в журналі «Педагогічна думка» (2007, № 1) і увійшла до вже згаданого вибраного письменниці «Малий Віз» (2007), що з’явилося в серії «Хрестоматія школяра». Перекладала письменниця з різних слов’янських мов. Окремим виданням вийшла збірка перекладів віршів сербського поета Йована Йовановича-Змая «Малий велетень» (1986). Ще на початку дев’яностих років була готова до друку антологія сербської поезії для дітей «Кошеня в кишені» в переспівах Оксани Сенатович, опублікована вона була щойно 2010 року.
Оксана Сенатович із чоловіком Володимиром Лучуком та синами Іваном і Тарасом, Львів, Стрийський парк, жовтень 1968 р.
Оксана Сенатович, 1976 р.
Оксана Сенатович із чоловіком Володимиром Лучуком на дачі в Наварії під Львовом, кінець 1980-х
Оксана Сенатович із сином Іваном на прощі в Люрді (Франція), вересень 1993 р.
Одна з останніх фотографій Оксани Сенатович
За свій літературний доробок для дітей Оксана Сенатович стала першим лауреатом премії імені Олени Пчілки (1992). Окремі її твори перекладено понад десятьма іноземними мовами. Померла письменниця 31 березня 1997 року у Львові. Похована на Личаківському цвинтарі поруч із своїм чоловіком, поетом Володимиром Лучуком (1934–1992). Оригінальний доробок Оксани Сенатович заслужено й об’єктивно належить до золотого фонду української літератури для дітей.
Додаток
(Тут наведено невідому широкому загалові «перевернуту», тобто сливе паліндромну, віршовану абетку Оксани Сенатович «Як кажан ярмаркував»)
Оксана Сенатович
ЯК КАЖАН ЯРМАРКУВАВ
Перевернута абетка
Як кажан
ярмаркував?
Спершу він
під дахом спав.
– Ю-тю-тют! –
з вікна зернину
кличуть кури
на гостину.
– Що ви! –
голою, без пір´я
я не вийду
на подвір´я.
Шию витягнула
гуска:
– Та зернина –
боягузка!
Чорний кіт
почав нявчати:
– Годі тут
ярмаркувати.
Цуцик гавкає:
– Дивіть,
онде гусениць
аж дві!
Хорт хвостом махнув
і ласо
глянув: – Фу,
хіба це м´ясо?
Форкнув трактор
на подвір´ї:
– Всі до мене,
хто у пір´ї!
У щетині хто,
у хутрі –
ті умостяться
на хурі.
Трактор й хура
їдуть трактом,
тракт той поре плугом
трактор.
Спить кажан
в своєму хутрі,
спить, як спав,
але на хурі.
Рохкіт, рев
і навіть грім –
вдень йому
все ніпочім.
Пр-р! – приїхали
до міста,
за торги взялися
з місця.
Ох і ярмарок –
торгівля:
обмін, продаж
і купівля!
Нанесли яєчок
кури,
продали їх
просто з хури.
Миші салом
торгували,
тим, що в діда
вчора вкрали.
Лис підбіг
і гусака
ухопив
на дурняка.
Кіт хотів
мишей купити,
як почав
їх він душити,
Йой, який зчинився
шарварок.
– Дзусь! – сказав котові
ярмарок.
Їли тут тістечка
свині –
Заробили
на щетині.
Індики
свої коралі
обміняли
на сандалі.
– Ич, які ми,
мов підкуті,
не червоні вже,
а взуті.
Заєць в кролика
маслину
Виміняв
за капустину.
Жаба ярмарком
стрибає,
за комариком
питає.
– Є! – хорт каже, –
ген в куті
накомарники
густі.
– Е, даруй,
в цій товкотнечі
ти поплутав
різні речі.
Дужі
покупці-телята –
мали б гроші,
взяли б авта.
Ґзиться ґедзь
між покупцями:
– Марно лупите
хвостами!
Гуси, як учив
гусак,
пір´я струшують
за так.
Він за гроші
паперові
цілий стіг віддав
корові.
Барани беруть
за вовну
мідяків
неповну бодню.
А кажан? –
Він між рядами
спить, як спав,
уверх ногами.
[грудень 1992]
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2018/01/02/110159.html
|
