Мельникова Д. Розбишацький детектив: повість/ Діана Мельникова. Художник Марія Гермашева. - К.: Фонтан казок, 2017. - 208 с., іл. (Серія "Книжка про мене")
Нечасто радують нас детективами українські автори. Це стосується і дитячої літератури. Тому сама назва першої книги Діани Мельникової вже привертає увагу любителів жанру.
Головними героями її «Розбишацького детективу» стають двоє найкращих друзів – Леся Дика та Сергій Василевський або ж, як вони один одного називають, Лесюха та Сер. Їм десь по 10-11 років і ця невгамовна парочка не може поскаржитися на відсутність пригод, бо чого-чого, а пригод у їхньому житті вистачає. Вони допитливі, начитані та безстрашні, їх не лякають небезпеки, а точніше не зупиняють… Отож, цілком зрозуміло, чому їхнє життя настільки насичене подіями.
Детективна історія, в яку виявилися вплутані діти, розпочалася для них у музеї, хоча тоді вони про це і не здогадувалися. Сер дуже чекав на екскурсію, бо мріяв побачити нещодавно знайдений меч Святослава Хороброго. Та меча він так і не побачив – цінну історичну знахідку забрали на реставрацію. А через кілька днів виявилося, що згаданий меч взагалі викрали!
Яким же чином пов’язані наші школярі з такою гучною справою, як викрадення історичної цінності?
Дітей вплутали у це! Кажани та торговельний центр… Отаке незвичне поєднання, котре однак цілком вписалося в сюжет. Письменниця створила досить цікаву й вірогідну передісторію, де фігурує і те, й інше. Так, поступово, вона підводить читача до основної, детективної, лінії сюжету. Відверто кажучи, місцями навіть здається, що варто було б трішки пришвидшити розвиток подій. Але, коли справа нарешті дійде до розслідування «юних Шерлоків», часу на такі зайві думки у читачів уже не буде. Таємничий злочин захопить усю увагу. Насамперед тим, що підозрюваних виявиться аж четверо! І вирахувати справжнього злочинця буде не так то й легко...
Головні герої відразу викликають симпатію до себе, вони здаються надзвичайно живими персонажами. У Лесюхи та Сера багато захоплень: деякі переважно хлопчачі, як-от старовинна зброя та комп’ютерні ігри; деякі дівчачі, як-от мода; а деякі є й спільні – читання та цікавість до всього на світі. Їм не сидиться вдома і свою любов до пізнання ці діти не хочуть обмежувати тільки навчанням у школі та комп’ютером. Вони завжди знаходять час для того, аби… відкривати для себе щось нове, знайомитися з ще непізнанним. Тобто просто жити і бути дітьми!
Дитинство, яке показує авторка, сьогодні, на жаль, є не у всіх дітей. Зараз модно бути заклопотаними справами змалечку: гуртки, тренування, додаткові заняття, посилене навчання тощо. Тож, маленькі люди живуть за такими ж щільними графіками, як і дорослі. У них нема часу на ігри та друзів щодня. А от нашим героям пощастило! Вони відвідують лише музичну школу (Леся грає на скрипці) й тренування (Сергій займається баскетболом). А поза тим у них є час для своїх хобі, для зустрічей з іншими друзями, для прогулянок та й взагалі для всіляких важливих дитячих справ. Їхні батьки цілком адекватно реагують на пригоди дітей та активно втручаються у це дозвілля лише тоді, коли Лесюха та Сер аж занадто захоплюються своїми авантюрами і забувають про навчання та безпеку.
Можливо, хтось зауважить, що Леся Дика та Сергій Василевський не схожі на сучасних дітей, але насправді під час читання ви переконуєтесь у протилежному. Їхні знання та ставлення до сучасних технологій говорять самі за себе. Вдома вони спілкуються скайпом, шукають усю необхідну інформацію в Ґуґлі та й мобілки часто їм допомагають у розслідуванні. І подібні моменти сприймаються як належне, а не як штучно вписані деталі.
Це ж стосується і мови Лесюхи та Сера. Вони розмовляють гарною українською, але з певними особливостями. Діти вживають і зрозумілі всім скорочення, і сучасні терміни та власні назви, і діалектизми. Все звучить майже органічно, але й викликає певні питання. Наприклад, вони звертаються до знайомих жінок «тьотя», а до чоловіків – «дядько». Чого ж не «дядя»? Ще вони кажуть «музикалка» і «домашка», а могли б називати їх просто «музична» і «домашня»... Хоча насамперед я б прибрала з тексту вираз дітей «стоямба», який мене відверто дратував, і скоротила деякі діалоги, що здаються трохи затягнутими. От хоча б розмова з продавчинею у зоомагазині про ворон. Вона перевантажена інформацією про цих птахів і скидається на якесь перерахування фактів. Цікавих, але водночас і зовсім зайвих. А от про те, як і чим Леся годувала кажана, жодного разу в книзі чомусь не згадали…
Загалом же «Розбишацький детектив» справляє гарне враження. Хороша та добра дитяча книга і гарний дебют для починаючої письменниці. Повість написана легко, з гумором. За головними героями цікаво спостерігати, вони кмітливі, прикольно жартують один над одним і, в принципі, подають гарний приклад іншим дітям. Є цікаві персонажі й серед дорослих. Але найбільше підкуповує те, що письменниця намагається донести дітям – світ великий і прекрасний, у ньому багато всього невідомого та водночас і цікавого, тож, не бійтеся досліджувати його й у відповідь він подарує вам безліч неймовірних відкриттів!
Книгу рекомендую, особливо дітям 9-12 років. Цікавий дитячий детектив з оригінальними та гарними ілюстраціями! А ще це якісне видання від видавництва «Фонтан казок» за цілком доступною ціною.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2018/01/02/091544.html
|
