"Земля Загублених, або Маленькі страшні казки" Катерини Калитко - збірка оповідань, де, здавалося б, у казковому сюжеті, читач може побачити знайомі території, пригадати забуті життєві випадки та переживання.
Книгу, де міф поєднується з найвідвертішими реаліями, на які було б простіше закрити очі та заперечувати їхню наявність у повсякденні, авторка писала протягом десяти років.
ВВС Україна:Чи можна сказати, що " Земля загублених або маленькі страшні казки " - книга про незвичайні історії неформатних персонажів, з якими стаються непересічні події?
Трагедія персонажів у тому, що драми їхнього життя - типові. Вони потрапляють у типові ситуації непорозуміння з людьми, але внаслідок своєї інакшості, на кшталт нестандартної психіки, ці події для них розгортаються інакше.
Я намагалася показати глибину щоденного драматизму, який стається з усіма людьми, і дуже часто залишає після себе страшні наслідки.
ВВС Україна:Що вас надихнуло на створення такого твору?
У книжці я залишила дев´ять оповідань, хоча спершу їх було більше - найсильніший гурт героїв, яким хотіла дати голос.
Попри те, що це позірна, з нотками магічного реалізму, історія, у ній реальні люди з невеликими модифікаціями життєвих колізій. Тому мені б хотілося дати голос людям, яких цього голосу позбавляють.
ВВС Україна:Історії в книзі - здебільшого без гепі-енду. Достоту як і в реальному житті ?
Напевно, так. Але не те, що без гепі-енду - з відкритим фіналом. Але читач має право трактувати це по-своєму, проте відкритий фінал тим цікавіший, що можна самому вирішити подальшу долю героїв.
Це може бути і фінал зі складним гепі-ендом. Наприклад, як в оповіданні "Мартин", де з героями хоч і сталася драматична ситуація, вони долатимуть свої проблеми разом.
Чи коли хлопець приймає в дівчини пологи на горі: історія долання себе минулого, народження себе нового, яку теж можна трактувати як гепі-ендову. Але загалом життя пропонує мало щасливих фіналів.
ВВС Україна:Ваша книга - це казки для дорослих?
Я винесла в заголовок слово "казки", аби пом´якшити взаємодію читача з доволі дражливими темами, поданими в не найпростішій формі.
Для себе я це назвала актом авторського милосердя, коли людина може сказати: "Це казки, фантасмагорія, насправді такого не буває". Якщо складно жити з цим знанням, то можна махнути на нього рукою.
З іншого боку, казки переважно є територією страху. Я завжди їх сприймала не як розважальний жанр, а як портал у паралельні світи.
Очевидно, це можуть бути казки для дорослих, але радше історії інакшості, які простіше вважати казковими.
ВВС Україна:Не хотіли б ви писати дитячі казки? Чи, можливо, цю книгу рекомендуєте для дітей?
Я її радила б сформованим підліткам, адже це не найпростіше читання. У мене був дуже цікавий виклик на етнофестивалі, коли бозна-чому на читання привели дітей.
Це був уривок з оповідання, де йшлося про зміни в сексуальному житті після ампутації. Я розуміла, що читачам трохи заважко, але вони слухали.
Мені ніколи не хотілося цілеспрямовано писати для дітей, бо не дуже уявляю, як це робити в спрощеній формі.
Я сама була дуже серйозною дитиною і з дуже раннього віку читала дорослі книжки. Тому в мене штучно спрощувати не виходить.
ВВС Україна:Цікава теза - як дитячі письменники спрощують у книжках для дітей.
Неправильно говорити про те, що це якась спрощена література, адже діти деколи краще і глибше розуміють за дорослих.
Але через потік свідомості дітям буде важче продиратися. Тому навіть стилістично треба спрощувати речі, а в мене наразі так не виходить.
ВВС Україна:Яка особливість написання в жанрі казок для дорослих?
Я не намагалася писати суто в казкових канонах - це стилістично завершені розповіді, кожна з яких має свою внутрішню логіку і диктує стилістику, у якій вона написана.
Дев´ять оповідань пов´язані між собою, деякі сюжети внутрішньо римуються, певні герої переходять з оповідання в оповідання.
Якщо якісний текст, незалежно від форми, вражає, та й на рівні мови виконаний досконало - це успіх автора. Саме таку мету ставила перед собою.
ВВС Україна:Чи були відгуки читачів, які вас вразили найбільше?
Для мене був дуже світлий момент, коли в Одесі на читаннях історії про це місто побачила юнака, який кивав головою. Людина прочитала те, що я заклала у творі.
Після читань він підійшов і сказав: "Дякую за кількість Одеси в цій книжці". Як згодом дізналася, це був Андрій Хаєцький, одеський поет.
Загалом, мені гріх скаржитись: і рецензенти прочитали текст дуже глибоко, близько до того, що я закладала, і публіка вдячно реагувала.
Звісно, траплялися очікувані реакції від традиціоналістів, яким не подобалися гендерні мотиви, але їх було менше. Деякі питали, чому все так похмуро, навіщо стільки жаху.
ВВС Україна:Чи є на українському ринку попит, а також пропозиція на нестандартні історії?
Важко сказати за весь ринок і всіх читачів: але є тенденція, коли людям зручніше читати теплі історії з лейтмотивом.
З іншого боку, я розумію, що з розгортанням рік за роком війни, наростанням досвіду, який треба проговорювати, зростає готовність і запит на непрості теми.
А їх неможливо висловити в зручній формі, для них треба шукати нову мову.
І, укладаючи остаточну версію цієї книжки після Майдану і Криму, я намагалася внести скромну лепту до цього процесу: як говорити про трагедію.
Моя надмета: аби людина після прочитання сіла і почала говорити сама з собою про всі пережиті досвіди.
Це, можливо, найкраще, для чого варто було писати цю книгу.
ВВС Україна: В одній з історій є окремий персонаж - ікона чорношкірої Мадонни. Якою була реакція від вірян, чи хтось акцентував увагу саме на цій історії?
Якщо мені треба було виокремити улюблену історію, то це була б саме вона. Я чекала дуже гострої реакції, якої не сталося, анафемі мене ніхто не піддавав.
Після читань у Вінниці слухачі підходили просвітлені і казали, що в них минув зубний біль, мігрень. Чудотворна чорна ікона подіяла навіть крізь текст.
У книжці загалом є такий собі мігруючий образ Богородиці, який спливає за різних обставин у житті різних героїв. Це один зі штрихів до картини сирітства, що його по-своєму переживають усі герої.
Відкинуті й загублені, вони навіть Бога для себе не завжди знаходять, а от матері їм постійно бракує - і тоді розрадою стає всесвітня мати.
Оксана Піддубна
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2017/12/12/105055.html
|
