Винничук Ю. П. Лютеція : роман / Юрій Винничук ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. — Харків : Фоліо, 2017. — 314 с.
Перед читачами постає переконливий образ головного персонажа. Саме персонажа, бо він – зовсім не герой. Не герой, який чекає, доки жива курка сконає в морозильнику. Не герой, який вважає майже крадені яйця божим даром. Не герой, який підшукує наречену «зі зв’язками», аби виїхати з країни чи просто непогано влаштуватися тут, у «совку» рідному. У тридцятип’ятирічного «художника» – так він себе називає новим знайомим – немає гострого відчуття справедливості. Він ніби не її ратник. Він воліє бути справедливим лише на сторінках своїх неопублікованих романів. Трошки ледар, трошки злодій, а найбільше – егоїст.
І такий от «типчик» таки викликає симпатію. І зовсім не тому, що мудаки подобаються дівчатам – цю теорію повторено на початку роману вустами однієї з подружок Юрія. Бо він не мудак, а простий і щирий у своєму розумінні світу – такий, як є. І себе сам хорошим зовсім не вважає, а його розповідь і роздуми цілком мотивують вчинки: він – людина, яка зробила вичікування й недомовки стилем життя. Малим бачив арешти діда й батька, винуватих у страшному злочині – нелюбові до радянської влади. Молодим і сам ходив до кагебістів, мов на прийом до сімейного лікаря. А на час знайомства із читачами, 1987 року, має за плечима важке розлучення, судову тяганину за хату і хронічне безробіття. І що ж робити письменнику без довгого язика, здібного інтенсивно обслуговувати кілька панівних дуп одночасно? Лишається тихо божеволіти наодинці зі своїми рукописами й видивлятися таємні послання з іншого світу в кружальці пташиного гівенця…
Сюжет роману увиразнено буттям письменника із власними життєвими спостереженнями, оригінальності якому додають занотовані спогади й листи давно померлого Івана Вагилевича й популярний нині засіб психологізму – містичне сновидіння про дівчину. Юрій Винничук – зараз мова не про автора, а про його персонажа – пише роман про любовні походеньки Івана Вагилевича. І за волею Провидіння знаходить на анексованій одним радянським генералом дачі листи і спогади свого героя, який, виявляється, колись там гостював. Для письменника такий матеріал – той ще скарб, що має значно полегшити творчу роботу. Але Вагилевич, який жив добрих півтори сотні років до зазначених подій, детально занотував свої сни про таємничу рудоволосу Лютецію – сни, які з усіма подробицями збігаються зі снами самого Юрія…
Мова перших листів і спогадів Вагилевича відрізняється від мови і стилю оповіді – має такий собі історичний запах. Останні записи снів, подій і розмов – відверто авторські за стилем й осучаснені, і відчуття занурення в минуле, на жаль, зникає. Це недоробок автора чи Юрій на шляху до божевілля й справді вже не відрізняє свої сни від чужих?
Попри намагання друзів, рідних і наче й самого Юрія влаштувати його особисте життя, відчувається – воно чоловікові не потрібне. Самотність не заважає – виснажує одноманітність і невизначеність. Він звик до своєї усамітненої хатинки, письмового столу й захопленого бадиллям городу. І виповзає він зі своєї нори лише в пошуках харчів і нетривалого заробітку. Жінка для нього – богиня любові, джерело натхнення, інший світ, який можна досліджувати й увічнювати у творах. Він поважає її природу, що дарує насолоду чоловічому тілу, проте не наважується побудувати місточок між цими різними світами й поєднати їх – тривала присутність жінки поряд напружує, а властивий письменникові егоїзм підкидає мальований снами недосяжний ідеал.
У кожній дівчині Юрій добачає вади: «схожа на юне поросятко», «жодної виразної риси», «обличчя мала симпатичне, хоч дещо перегодоване», «такі зуби зараз рідкість, відколи винайшли брекети». Хоча це не заважає чоловікові мняцкати тих дівчат і схиляти їх до більшої близькості. А от риси дівчини зі снів досконалі, і з усією силою чоловічого егоїзму Юрій намагається відшукати рудоволосу в реальному житті, хоча його попереджено – це загрожує їй погибеллю. Разом – лише в снах.
А у снах триває війна між добром і злом. На чолі добра Листарі, що носять на тілах зображення поштових голубів – голубів миру – і відшукують знаки-звістки. Не без сенсу й натяк: битва відбувається у світі снів, а вбивають героїв у реальному житті. Примітно, що серед прихильників зла суперник Івана Вагилевича і Юрія Винничука – наречений «реальної» Лютеції і представник панівного класу. А саме зло уособлює невиразний карлик, якому до всього є діло…
Придивимося уважніше до елементів тих снів: нездоланна темрява, шурхіт шкуратяних крил, безлюддя й тиша, будинок з гострими вежами, запах крові, напівзогнилі тіла трупів, домовина із померлою, їжа без смаку. На тлі цієї готики виправданим спасінням стає тепле світло – надія, що видніється з-попід дверей невловимого шинку. Полум’яне волосся шляхетної дівчини теж символізує таке потрібне чоловікові й часто недосяжне справжнє жіноче тепло. У сни він, втомлений буденним маскарадом, уперто повертається щораз, аби знайти знов те світло й зігрітися.
Перед читачами препаровано внутрішній світ письменника. Можливо, Лютеція й уособлює творчий світ митця, який руйнується, щойно його поєднати з реальністю. Адже ідеальні риси дівчини зі снів пізніше спотворено: «очі видзьобані, вуста теж, крізь мертвий оскал просвічують білі зуби». І стає зрозумілим, що найбільше письменник боїться отої мертвої тиші всередині себе, майже фізичної – «ні шуму вітру, ні гавкоту собак, ні людських голосів». І засніженим нічним пасовиськом до нього йде хіба що його сумління – жах, від якого не врятує розп’яття…
Роман належить до тих творів, де головні персонажі не є носіями позитивного. Обидва – Іван і Юрій – не переймаються сповна героїчною ідеологією Листарів. Над усе вони прагнуть знайти Лютецію в реальному житті й кохатися з нею, хай не один раз.
Оповідь іде своїм коротким шляхом, розширюється на розгорнутий опис обставин, відволікається на докладні спогади з минулого й уточнення майбутнього, перегукується з іншими романами автора, увиразнюється звичною іронією, утаємничується снами й чарівним їхнім зв’язком із реальністю – і художнє полотно захоплює, спонукає читача і посміхнутися, і поспівчувати.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/12/05/074637.html
|
