— У Карпатах і на Поліссі існував обряд чоловічих пологів — кувада.
Для тих, хто хотів полегшити страждання дружини, знахарі робили так, що чоловік відчував біль у животі та спині. А фізіологічно народжувала жінка. Застерігали, після цього головуватиме в родині дружина, — розповідає етнолог Ірина Ігнатенко, 36 років.
Презентує книжку "Дитина у звичаях та віруваннях українського народу".
Матеріал до неї по селах Південної Київщини збирав у 1880-х священик Марко Грушевський, родич Михайла Грушевського.
Перша частина присвячена народним уявленням про статеве життя. Як утворюється й розвивається плід, як намагалися уникати вагітності, які наслідки мав дошлюбний секс.
Другий том розповідає про вірування, пов´язані з дітьми та їхнім фізичним і психологічним розвитком.
— Дітей вважали ознакою повноцінної жінки. Регулювати вагітність не вміли. Простіше було народжувати, — продовжує Ірина Ігнатенко. — Майже всі родини були багатодітні. Абортів не робили. Лише варварські операції — гусяче перо чи інші предмети заводили в піхву. Це переривало вагітність, але призводило до зараження й найчастіше до смерті. На таке рідко наважувалися. Могли надмірно працювати, піднімати велику вагу, стрибати з висоти, перев´язувати животи мотузками чи рушниками. Так позбувалися небажаної вагітності одинокі вдови, покритки.
Дітей хрестили наступного дня після пологів. У метричній книзі священик писав, коли народилося маля, його стать, імена батьків. Саме священик називав дитину. Дивився по церковному календарю, день вшанування якого святого чи святої.
Якщо охрещене немовля помирало до 7 років, вважали, воно стало янголом. А якщо нехрещене — потерчам. Баба-повитуха могла хрестити одразу після родів перед іконами, якщо дитина квола і слабка.
Діти часто помирали чи калічилися. У грубу полізли — спалилися чи ще щось. Найбільша смертність була серед немовлят до року. Селяни не довіряли медикам. Називали їх панською вигадкою. Зверталися до знахарів. Лікарі писали, що селянки погано харчуються. Не завжди їхнє грудне молоко калорійне. А штучне годування — шкідливе. Давали товчений борщ, пережований хліб, вмочений у молоко. Робили вивар із маку, щоб дитина заспокоїлася і не плакала. На Поліссі було вірування, що не можна двом матерям із немовлятами на руках зустрічатися на одній дорозі. Бо помре та дитина, яка нижча. Знаючи це, одна жінка піднімала дитину. Інша могла сказати: "Високо піднімаєш — глибоко закопаєш".
У книгарнях "Дитина у звичаях та віруваннях українського народу" коштує 203 грн.
Марина НЕПИЙВОДА
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2017/11/14/101507.html
|
