Маеліс де Керанґаль. Ладнати живих. – К.: «Нора-друк», 2017. Переклад із французької З.Борисюк.
Ніхто з нас насправді ж не планує помирати: ні взагалі, ні тим паче раптово. Ні в старості, ні в молодості. Ні від хвороби, ні від нещасного випадку. Хоча інколи саме раптова смерть від нещасного випадку стає для когось надією на життя. І серце, яке ще б´ється у тілі, мозок якого помер, має шанс жити далі. Так само, як і нирки, і... ще багато чого.
Ніхто з нас насправді не планує, щоб його або його рідних розібрали на органи. Розклали, мертвого, на запчастини, щоб ладнати живих.
Але якщо той, хто потребує «нової запчастини», - це ваш батько, мати, сестра, брат, дитина чи ви самі (бо ніхто ж із нас не планує вмирати), то що тоді? Якими словами пояснити вбитим горем батькам, що серце їхнього загиблого в автокатастрофі сина може продовжити жити у грудях сина інших батьків чи навіть у грудях чиєїсь матері?
Роман «Ладнати живих» Маеліс де Керанґаль саме про це. Не стільки про етику й естетику трансплантології, скільки про людський вибір і людський розум, який цей вибір робить.
Твір надзвичайно непростий: і за змістом, і за формою.
Складність змісту цілком зрозуміла: тема смерті, трагічної загибелі, не менш трагічних рішень про дозвіл на трансплантацію органів твоєї нехай уже й дорослої, але дитини, - не може бути простою. Водночас Маеліс де Керанґаль пише про це доступно, перетворюючи художній текст на своєрідну медичну енциклопедію, а енциклопедію – на художній текст. Перше плавно перетікає в друге і навпаки: і читачеві нехай і моторошно, але нескладно орієнтуватися у медичних термінах і поняттях. Роман не повчає, не закликає, не агітує, а пояснює, інформує, уточнює, ненав’язливо розповідає у деталях про те, про що ви, певно, ніколи б не наважилися читати в енциклопедіях.
Складність форми – у стилі письма. Сама Маеліс де Керанґаль називає це «ритмом кардіограми». Чергування довгих і коротких речень, динаміка й сповільнення, швидкий калейдоскоп подій і цілковита тиша, крапки, коми й тире – усе це допомагає передати вир емоцій (від страждань до радості), які переживають персонажі. І неабияк ускладнює завдання перекладача.
Зоя Борисюк, авторка українського перекладу, не приховує, що саме неймовірний синтаксис Маеліс де Керанґаль став предметом виробничих суперечок із літературним редактором: щоб передати ті чи інші відтінки письма французької авторки, доводилося творчо ставитися до пунктуаційних норм української мови. Але зрештою, консенсусу було досягнуто: стилістична ритміка де Керанґаль гармонійно вписалася в норми української мови і звучить тривожно, мелодійно й поетично.
«Ладнати живих» Маеліс де Керанґаль складно назвати романом, який ви прочитаєте на одному диханні. Читати доведеться з перервами, відкладаючи текст і переосмислюючи. Вам щемітиме серце від болю головних героїв і сліпитиме очі яскравістю операційних зал, виїдатиме очі солоним вітром із моря і пересихатиме в горлі від безвиході. Але завдяки цьому романові багато не озвучених вами запитань знайдуть свої відповіді. А тема пересадки органів набуде для вас іншого звучання. Бо насправді ніхто з нас не планує помирати. І не поспішає говорить про смерть. Власне, так само, як і про життя. А роман «Ладнати живих» говорить і про перше, і про друге щиро, без прикрас, людяно. Змушує озирнутися довкола і придивитися уважніше до світу, в якому ми живемо усі разом. Бо ладнати живих доводиться щодня.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/11/07/075717.html
|
