Цей роман вийшов у видавничій серії «Дебют», і початок авторові таки вдався. У тому числі – сюжетний. Давно вже – мабуть, від часів Пашковського і Медведя – так детально і з любов’ю не описувався у нас сільський побут, але ця ідилія – мов затишшя перед подальшою бурею. Бо водночас так само давно вже в нас не було такого рівню «воєнної» прози!
Автор передмови, а це, між іншим, майстер українського бойовика Леонід Кононович, недаремно зауважує в романі (стилі оповіді зокрема) вплив школи Гемінгвея. Скупі, лаконічні фрази, які іноді відгонять приказкою «народ скаже, як зав’яже», особливо, коли це стосується сучасного життя в Україні: «Задовбали, клоуни. Не держава, а здоровезний цирк з нахабними блазнями. Усе конвертується в сміх, люмпени схавають, «не нада напрягаться».
Що ж до справді жорсткого, «невідривного» формату, про який пише автор передмови, то тут аванси ще більш щедрі. «Роман учителя географії з Корсуня Володимира Кошелюка став для мене справжнісіньким відкриттям: він геть ні на що не схожий, і, відкривши текст у своєму комп’ютері, я вже не зміг від нього відірватися», - дізнаємося ми про переваги цієї книжки над рештою актуального чтива.
Отже, вищезгадана сільська ідилія насправді була потрібно для жорсткого контрасту історії про хлопця, що працював квартирним ріелтором, який приїхав до Києва у пошуках кращої долі, і якого життя відкинуло знову на старт у рідне село. Саме звідти, вигравши в лотерею картку, що дає право на проживання у Сполучених Шатах, він вилітає на орбіту нового життя. Заодно потрапляючи на службу морським піхотинцем з обов’язковими бойовими діями, муштрою та іншою специфікою, відомою нам лише з кіно. Афганістан, Африка, Південна Америка. «Біжимо. На місце дістались вчасно. Вибрав вогневу позицію, розмістив групу прикриття, замаскувались. Тепер – чекати».
Адже справді, «військова» проза у нас здебільшого зав’язана на українському досвіді, а колишні зарізяки-найманці з не-кіношним досвідом а ля Дольф Лунгрен з «Універсального вояка», які пройшли Анголу з Родезією, воліють писати перемови про міліарну прозу в сучасній українській літературі. Варто додати, що чудову – динамічну, не гуманну, тобто справжню.
Змушений виживати також герой цього гостросюжетного роману. Крім американської муштри українського найманця також розказана родинна історія головного героя. В хаті обов’язково схована зброя. Серед батькових друзів – ветерани всіх нещодавніх війн, яких вже зараз не беруть в космонавти, тобто на Донбас, тому що спилися. Нарешті, чеченські приятелі, яких батько рятував, допомагають, як завжди, Україні, коли нікому з влади нема діла до того, що батько в полоні, а з Америки, де рятують кожного-одного, летить на допомогу один-єдиний син. Але який!
«- Розважаєшся? У двері зазирнув Руслан. - Давай швидше, «Санич» щось очкує. Я зиркнув на нього. Чеченець сахнувся. Мабуть, щось не те побачив. - Слушай сюда, мразь! Сначала уши, потом нос, напоследок - член. Буду строгать, пока не заговоришь, въехал? Где пленные?! Паскуда закивав, замотав макітрою, розкидаючи бризки крові, просипів: - Там они, во дворе. В ямах…»
Володимир Кошелюк. Green Card. – Х.: Фабула, 2017. – 400 с.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/10/29/152159.html
|
