Франческа Меландрі. Єва спить. Роман / Пер. з італійської М. Прокопович. — Київ: Нора-Друк, 2017. — 400 с. — Серія «День Європи».
«Горе тим донькам, чий батько не має любові – їм не судилося почуватися коханими», – із такими словами підкрадається до читача відчуття невідворотної драми особистого й суспільного життя. Єва та Герда – такі доньки, нелюбимі своїми батьками: батько Єви ніколи не визнав її за дочку, а батьку Герди було байдуже до життя власної дитини. Чи могли бути щасливими такі доньки? Вони й не були.
І ці драми розгортаються на тлі темних історичних часів, живляться ними. 1919 року в Сен-Жермені було підписано мирну угоду, за якою держави-переможниці із бажанням роздерти Австрійську імперію віддали територію Південного Тіролю Італії. Так провінція Больцано й місто Боцен стали воєнним трофеєм, здобутим уже без зброї. А південні тірольці вважали себе громадянами Австрійської імперії, розмовляли німецькою й зовсім не потребували визволення.
Усіх загарбників дещо поєднує – щира віра у власну правду і бажання принести своє на чужу землю й примусово насадити: закони, мову, культуру. Відтоді й донедавна австрійці не господарювали на своїй землі. Їм не дозволяли говорити рідною мовою, а тих, хто наважувався, вважали терористами і на цій підставі арештовували, катували, вбивали. Наприклад, щоб отримати довідку в державній установі, потрібно було звертатися до посадової особи італійською. І що робити, як людина років п’ятдесят говорила лише німецькою?
Муссоліні доклав багато зусиль і «італізував» Південний Тіроль – тепер його називали Альто-Адідже. Це й заборона носити традиційне вбрання, вивчати рідну, німецьку, мову в школах, перейменування німецьких назв на італійські. А найголовніше – італійський уряд стимулював і підтримував потік мігрантів з інших областей, щоби німецькомовні тірольці лишилися на своїй рідній землі меншиною або й зовсім забралися звідти. Чи нічого не нагадує?
Після Другої світової війни, наприкінці п’ятдесятих років, найавторитетніший політичний голос Південного Тіролю, голова німецькомовних південних тірольців Сільвіус Маньяго розпочав процес набуття Південним Тіролем автономії. Підпільна група «Комітет визволення Південного Тіролю» вимагала референдуму, щоби народ вирішив із ким бути – чи з Італійською державою, яка з 1919 року окупувала південну частину Австрії як свою колонію, чи з Австрійською, від якої силоміць було відірвано. Італія ігнорувала цю проблему, і підпільники вирішили вдатися до терактів.
У такий неспокійний час шістнадцятирічна Герда приїхала працювати в готель курортного міста Мерано, куди її відправив рідний батько, і отримала найнижчу, найпринизливішу роботу в кухонній ієрархії готельного ресторану – посаду мийниці посуду. Дуже вродлива, проте нещаслива дівчина, ставши самотньою матір’ю, втратила рештки прихильності батька, ніколи вже не змогла вийти заміж, тяжко працювала, щоби забезпечити себе та дочку Єву. Такі несприятливі обставини впливають на життя людей і не роблять їх щасливішими. Лише раз у житті Герда була впевнена в коханні до неї чоловіка, а Єва – у любові батька, хоча й нерідного. Але теж не склалося...
Коли Єву запитують, ким вона більше почувається, німкенею чи італійкою, вона відповідає: «За паспортом я італійка, моєю рідною мовою є німецька, моєю рідною землею є південна частина Тіролю, і інші частини якого – Північний та Східний Тіроль – належать до Австрії».
У романі Франчески Меландрі «Єва спить» – кохання та страждання на тлі буремних історичних подій. Письменниця легкою мовою, трохи іронічно змальовує події, переплітає сучасність із минулим. Проте є відмінність у сприйнятті героїнями життєвих тортур, яку, напевно, не зрозуміє українська жінка, – легкість. Обидві, Герда і Єва, не вважають себе нещасними, не жаліються, а просто живуть, як вміють. Твір приправлений і героями, і патріотами, і терористами, і великою-превеликою купою повсякденних політично-суспільних питань щодо відносин між людьми та державами.
Тепер трошки про назву. Поштар, принісши бандероль для Єви, отримав від її матері відповідь: «Єва спить». Ці два слова перетворилися на назву, такий собі лейтмотив. Адже Єву варто було збудити, бо тоді бандероль не повернулася би до відправника, бо тоді дорослій Єві не довелося би проїхатися всією країною з півночі до півдня, бо тоді героїня не пригадала би всіх подробиць свого минулого й сьогодення, але тоді не сталося би цього роману.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/10/11/072854.html
|
