Василь Шкляр. Троща. Х.: Клуб Сімейного Дозвілля. 2017, - 416 с.
Тепер я зрозумів: про комуністично- українську війну мають писати детективісти. І добре, що за 26 років незалежності практично не було помітних художніх творів про ОУН- УПА, бо інші зіпсували б завідомо програшним кінцем, судомно- трагічним надривом та росяними стежками і калиновими гірляндами, які в’їлися в кров- любов українських літераторів – вихованців Спілки письменників а-ля Горькій + Корнійчук.
Ось читаюча рафінована публіка часто кривить губи, коли мова заходить про романи Андрія Кокотюхи, а фільм «Червоний» за його сценарієм став проривним явищем українського культурного життя, бо герой не гине героїчно, а перемагає і живе. Нас довго привчали бути стражденними, мученими, нещасними, тоді як жодна нація не воювала проти радянської імперії стільки років, як українці в УПА. А перед тим – в часи доголодоморні, коли навіть у моєму селі Авдіївці, за 80 кілометрів від російського кордону, діяли у 20-і роки два повстанські загони – Ващенка і Рака. Невеликі, звісно, але за твердженням вчителя історії Анатолія Лазаренка, діяли досить тривалий час проти комуністичної влади. Власне, й макабрична ідея Голодомору визріла в комуністичного московського керівництва чи не виключно через стійкий опір українців їх пекельній владі…
«Досить українцям бути терпилами!» - цілком поділяю лозунг Андрія Кокотюхи і сяду читати його роман «Червоний» тепер, після перегляду фільму.
Але роман Василя Шкляра «Троща» трактую як талановитий, такий, що ввійде в курси обов’язкової лектури, як мінімум, для студентів – гуманітаріїв. Та справа, звісно, не в цьому. Талановитий детективіст (його роман «Ключ» пахне осінніми димами українських картоплищ) Василь Шкляр створив напружений, жилавий твір без сюсюкання і пафосу.
Його головний герой, що має псевдо Місяць, готовий був виконати завдання командира і принести відрізану голову зрадника, хоча й бридився таким завданням (але не самим фактом вбивства). Це щодо реалій війни, яку ніде не вели у білих рукавичках. Хоча й пафос, але дозований, є – повстанець Сірко читає роман Богдана Лепкого про Мазепу і проводить романтичні паралелі зі своїм часом. Романтик Сірко гине у пастці, влаштованій зрадником, а Місяць виживає – через допити, табори, повертається в радянський Дніпропетровськ (хоча місто й не назване – це може бути і Кривий Ріг) і, зрештою, виявляє зрадника. Уже на цвинтарі…
Письменники не завжди колег читають – тому тим цінніша думка знаного письменника. Степан Процюк: «Троща» - роман трагічний та життєствердний, жорсткий та ліричний. Головний герой, друг Місяць, проходячи всі кола радянського пекла, мислить себе щасливим від самого життя, гостро відчуваючи його велич і красу навіть у часті години смертельної небезпеки. Що би він сказав на наше: «Всепропало, требазвідсизвалювати, тут нічогодоброгонебуде»?...
Ще Василя Шкляра його колега хвалить за точне знання галицької говірки – дивна похвала чоловіка, який вивчив вірменську мову за грою в карти (за його ж зізнанням). Але, без жартів, мова «Трощі» смачна, запахуща.
Знаменно, що Василь Шкляр ніде не вживає визначення «бандерівці». Бо його просто не було, аж доки комуністична влада не створила міф Бандери, вбивши його. Ось як про це пише галичанин
Юрій Винничук: «Методично обзиваючи нас бандерівцями, росіяни підняли рейтинг Степана Бандери в очах українців. Нас просто загнали в цей мем так, що не залишилося нічого іншого, як змиритися з цим і нести знак Бандери на собі довіку».
Львівський письменник, а я спеціально навожу думку не східняка, чесно каже: «Бандера – доволі неоднозначна особа, а в першу чергу жорстокий диктатор. Фантазувати, якою могла б бути Україна, якби він прийшов до влади, безглуздо, бо цього ніколи б не сталося. Бандера сюди не пасував Але пасував Андрій Мельник, який був більш поміркований і не рвався воювати на два фронти, вважаючи, що треба перебирати владу на місцях. До нарваного Бандери потягнулася молодь, до Мельника – інтелігенція і середнє та старше покоління».
Він, до речі, розповідає як бандерівці розгромили загін мельниківця Яворенка і вбили командира. Бо не захотів підлягати проводу розкольницького ОУН – так, саме Бандера розколов ОУН, вважаючи чинне керівництво нерішучим. Зрештою, і УПА, попри нав’язані стереотипи радянської пропаганди, була створена не в Галичині, а на Волині отаманом Бульбою - Боровцем. А звичайні сільські хлопці – галичани, що пішли в УПА, не те що Бандери ніякого не чули, але й не всі знали псевдо районового провідника – конспірація ж.
Зрештою, Лев Ребет – видатний ідеолог і суперник Бандери писав: «По лінії заперечування політики і програми ОУН на батьківщині і пішло формування емігрантської групи довкола Степана Бандери… Вони відчужилися від організації (у романі «Троща» це слово пишеться з великої букви – Організація – В.Ч.) й заклякли на передвоєнних формах, викрививши ідеологію в бік автократизму, внутрішньої нетерпимости та виключности і дрібного, цинічного макіявелізму». Не дивно, що Лев Ребет 1948 року розійшовся з Бандерою остаточно і не дивно, що був убитий тим же самим Богданом Сташинським, але на два роки раніше Бандери. Лев Ребет був небезпечніший комуністам…
У романі «Троща» Василь Шкляр чітко вловив і відобразив не тільки жорстокість повстанців, як відповідь на жорстокість окупантів, але й хитання їх розумніших представників , які бачили: збройно перемогти московитську навалу не можна, треба валити зсередини. До цієї думки доходить командир Стодоля. Він гине у романі від рук своїх же, але, як каже мій кум – галичанин, у 1950-і роки було рішення центрального проводу про впровадження в радянські та комсомольські органи. Зрештою, ще Іван Багряний в еміграції передбачив, що Радянський Союз розвалять комсомольці…
Василь Шкляр створив гарний роман – ще й тим, що герой не гине. І боротьба триває. І в ній любовні трикутники чи багатокутники є часто спонукою до дій, а не лише лінійна війна націй, ідеологій, держав. Василь Шкляр це знає.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/10/05/073527.html
|
