Буквоїд

Щоденник із минулого

06.08.17 10:12 / Аліна Акуленко
Анастасія Левкова. Старшокласниця. Першокурсниця. Л.: Видавництво Старого Лева. 2017, - 336 с.
«Старшокласниця. Першокурсниця» робить нашу націю на покоління старшою. Бо це не просто щоденниковий жанр, а щоденник із минулого: такий собі історичний роман, який не настільки віддалений у часі (бо що таке півтора десятиліття!), наскільки віддалений у способі світосприйняття. Так, ми ще не настільки старі і мудрі – ті, хто купував свій перший мобільний на свій перший підробіток, виготовляв для нього власноруч чохольчики і зберігав смс-ки настільки ж трепетно, наскільки раніше зберігав листи, – але розуміємо, що «Старшокласниця. Першокурсниця» - той маркер, що вказує нам самим на наше місце в історичному процесі і стомлено натякає: сьогоднішні старшокласниці-першокурсниці не лише не в курсі, що можна жити без мобільного й Інтернету (уже не кажучи про мобільний Інтернет ��), але й не розуміють, як можна бути популярною без акаунту в Instagram. Для мене цей роман – передовсім розповідь про світоглядні зміни. Причому не лише зміни, які вирують у серці й мозку героїні, але зміни у суспільстві, яке так само, як і Ліля, живе, формується, мріє, сподівається і рухається туди, саме не знає куди. Щодо суспільного світогляду, то в тексті (на щастя!!!) нема ніяких деталізованих описів суспільнотворчих процесів, натомість є безліч дрібних деталей (шкільні лінійки щодо голодомору, коричневе платтячко – білий фартушок як дівчачий must have свята останнього дзвоника, плей-листи містячкових дискотек, вступне хабарництво, мова спілкування з друзями тощо), з яких ниточка за ниточкою виплітається досить непривабливе, але реалістичне панно нашого непростого соціуму. Щодо Лілиного світогляду – то тут усе так само непросто. Чим старшою вона стає, тим глибшими її думки, змістовнішими – речення в щоденнику, вагомішими події, яким вона приділяє увагу. Не всім щастить розумнішати з роками, і не всі вчаться вчитися у життя. Ліля – вчиться, і цього не приховує. Вона, в принципі, сама від себе нічого не приховує. І певно, ця наївна правдивість – найбільше, що мене вразило в тексті. А ще текст – пронизаний іронією. Світлою, щирою, оптимістичною самоіронією. Яка змушує Лілю мити коси пекельною сумішшю цибулі ще із чимось, заїдати тугу салом з чорним хлібом і зеленим огірком і хвалити саму себе за сміливість, що наважилася скористатися страшним Інтернетом у комп’ютерному класі. Ну, і про любов. Якщо ви у дев’ятому класі не закохалися раз і назавжди у Бестужева (або ваш варіант!), з яким ви десь там один раз потанцювали і навіть не встигли поцілуватися, вам ніколи не зрозуміти, як можна на першому курсі впасти у непозбувну бентегу через те, що він зустрічається з вашою подругою. Але якщо у вашому житті  був такий Бестужев, то ви прочитаєте поміж рядків значно більше, ніж написала Анастасія Левкова. Можливо, ви навіть переживете ще раз своє минуле, щоб його нарешті відпустити. Зрештою, навіть якщо у вашому житті не було ніколи шкільної нерозділеної любові навіки, олімпіад, безхабарного вступу, студентських гуртожитків, але ви так само робили перші самостійні кроки у цьому житті на перетині тисячоліть, читаючи роман, ви все одно відчуватиме, як змінився не лише світ, але як змінилися саме ви. Ну, а ті, у кого усе зараз усе лише починається, можливо прочитають тут просто про те, як любили, зраджували, вірили, мріяли, вступали, вчилися і переймалися розміром грудей та довжиною кіс дівчатка усіх часів незалежно від місця проживання. І незалежно від того, в яку епоху вони жили, живуть чи житимуть
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/08/06/101259.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.