Богдан Дячишин. Пережите – перечитане: есеї. – К.: Ярославів Вал, 2016. – 264 с.;
Богдан Дячишин. Крихти живого часу Андрія Содомори: есеї. – К.: Ярославів Вал, 2017. – 104 с.
Розмова про книжки – завжди розмова про себе. Цей невинний парафраз з Анни Ахматової, якнайкраще підходить до початку розмови про Звичайного Читача - Богдана Дячишина.
Двадцять років тому я виступив з ідеєю Звичайного Читача. Тоді я ще не знав, що у Вірджінії Вулф у 1938 році вийшов есеїстичний двотомник під такою ж назвою. Зрештою, я вкладав у поняття ідеалістичний, а не філософсько-концептуальний зміст.
І ось такий читач з’явився. 2014 року Богдан Дячишин, до того часу науковець, кандидат технічних наук, раптом видає гуманітарний проект – книжечку «Думки пам’яті» (Львів: ЛА «Піраміда», 2014. - 236 с.). Через два роки автор перевидає з доповненням книжку під іншою назвою вже у видавництві «Ярославів Вал».
Основна ідейна наснага запальної, експресивної, хаотичної розмови Богдана Дячишина захована у катонівському вислові „libroslege“ – книги читай.
Всі інші сюжети і акценти в книзі похідні від головного.
Що мене зацікавило у цій читацькій книжковій енциклопедії – віра у силу Слова. У те, що Слово – чесне, моральне, талановите – ще здатне запалити Людину. Людину – так. Людей – ні. Людей можна зомбувати (маємо приклад сучасної Московії). Людину – і тільки Її – можна повернути обличчям до Стежки. Але чи йти їй тією стежкою, - се вже питання індивідуального вибору (колись я про це писав в есеї «Література як усвідомлений вибір»).
Набуваючи Знання (а сучасні люди більше недовчені, аніж неуки, хоча останніх теж вистачає), головне не втратити Віри і Любови (якщо такі були в Людині).
Все це проговорює Богдан Дячишин, а ще більше цитує. Серед того цитування – від Гомера до Ірини Славінської (вибачайте сей каламбурний іменний ряд, але не я його придумав) – мені імпонують деякі міркування, які хочу повторити, вслід за автором:
«Сміючись, говорити правду» (Горацій);
«Писати в книжці про все – однаково, що залишити меч у руках дитини» (Климент Александрійський);
«Запах думок, висловлених рідною мовою, єсть найсладчайший» (Опанас Лобисевич);
„Libroslege“ (Катон).
Всі інші цитати, включно із Святим Письмом, - правильно, і на своєму місці. Але мене цікавить не так правильність, як послідовність і логічність переконань. У автора з цим теж все добре. Хоча забагато ідеалістичного категоризму: читач мусить; читач повинен; читачеві треба… Нічого читач не мусить і не повинен. Тим більше, якщо він не готовий. Згадується Апостол Павло: «Нема нічого гіршого за неготовий дух»…
Богдан Дячишин один із розділів книжки присвячує Андрієві Содоморі («Перечитуючи Андрія Содомору»), який плавно переростає у цілу книжечку, що вийшла вже 2017 року («Крихти живого часу Андрія Содомори»).
У книзі мало фахових аргументів. Але багато читацької любови. Безперечно, той факт, що така книжечка виросла з читання перекладів та оригінальних книг Андрія Содомори, одного із найкращих, найвідданіших, найталановитіших перекладачів античної спадщини (давньогрецької та давньоримської), говорить позитивного як про самого Читача, так і про Письменника. А Содомора – довершений естет з рідкісним чуттям слова. Писав колись Богдан Рубчак, що у нас багато письменників пишуть, але не чують слова. Содомора чує. Содомора дихає словом. Вловлює усі переливи-передзвони слова. Це витончена, вишукана, естетично і етично, хода Майстра. Висновки Богдана Дячишина щирі й відкриті: «Є книжки, які можна переповісти, а виважені, перевірені життям та досвідом, писані душею й серцем книги Андрія Содомори треба читати-перечитувати, насолоджуючись плином авторських думок, читаючи серцем, щоб черпати почуттєву інформацію». Я би ще додав: читати книги Содомори треба повільно і смакуючи, як давнє вистояне вино. Виправданою в книзі є бібліографія перекладів Андрія Содомори. Це дозволяє читачеві шукати книги, поринаючи у світ античного мистецтва слова і оригінальної творчості письменника.
Що ще сказати про книжки Богдана Дячишина? Добре, що такий автор-читач у нас з’явився. Звичайно, це не Ян Парандовський з «Алхімією Слова», але вже – Богдан Дячишин з «Пережитим-перечитаним». Тут маємо фрагменти автобіографічні, що є дуже цінним для передавання досвіду. Елементи дитячого, студентського, інтимного (драматично-трагічні сторінки, пов’язані із втратою дружини) характеру лише вияскравлюють ходу Богдана Дячишина у Світі Книги. Авторське завдання скромне: «(…) з допомогою передуманого, пережитого-перечитаного, зрозумілою мовою, що начебто улягає в осібний жанр, заохотити читача до розмислів, до самоосвіти, до осмислення простих і надскладних істин вічного і тлінного».
Автор виконує своє завдання сповна. Завершуючи розмову про талановитого Звичайного Читача Богдана Дячишина, хочу вдатися до парафрази з його книги. Коли він згадував Романа Іваничука, наводив вислів письменника: «Роман пишу, гортаючи Біблію і Франка». Богдан Дячишин захоплено розповідає про світ книг, гортаючи Біблію і Содомору. А між ними, десятки і сотні книг, які допомагають йому чутися Людиною. Своїм досвідом-любов’ю він щедро ділиться. LIBROS LEGE…
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/06/15/110659.html
|
