Вільям Сомерсет Моем. Розмальована вуаль. Х.: Клуб Сімейного Дозвілля. 2016, - 224 с.
Колись вразив цей фільм, тож зраділа, коли побачила книжку в українському перекладі.
Книжка про те, як може вишкірюватись доля, коли пов’язуєш себе не з "тією" людиною. Як кардинально можна змінитись, коли тебе "висмикує" зі звичного життєвого плину й занурює аж на край прірви, де небезпека і смерть дихають тобі в лице. Як по-іншому дивишся на життя, людей, що оточують тебе, зрештою, на себе, себто, углиб себе. Про самотність людини у величезному світі. Про силу і слабкість.
Про сліпоту. Через яку не бачиш істини. Коли фальш видається щирістю, а щирість викликає лиш огиду. Про те, як вміло люди носять маски, як природно в них почуваються. Про радість звільнення від своєї та втіху від сміливості бути собою, казати те, що маєш на душі. І не боятись того, не боятись бути собою.
Про таємниці, які, попри сміливість казати те, що думаєш, таки лишаються в серці.
"Її саму лякали такі думки. Напевно, якби про них хтось дізнався, її вважали б жорстокою й безсердечною. Що ж, ніхто не дізнається. Кіті запитала себе, чи всі люди мають у своєму серці якісь ганебні таємниці, що старанно приховують від допитливих очей".
Про звільнення. Прозріння. Пізнє, але зрештою, ліпше пізно, ніж ніколи, а ще... про те, як можна віднайти себе.
Про парадоксальні речі. Шалену красу і страшну смерть, які зовсім поруч. Як це, в сукупності з переосмисленням життя й самого себе, впливає на тебе.
"...вона побачила не так очима, як серцем таку неймовірну красу, що на якийсь час стих її душевний біль. Ця краса робила людські негаразди такими дрібними".
"Мені здається, що на наш світ можна дивитися без огиди тільки завдяки красі, яку і колись, і тепер люди витворюють із хаосу. Завдяки картинам, які вони малюють, музиці, яку вони складають, книжкам, які пишуть, і життям, яке ведуть. І найбільше краси – у гарно прожитому житті. Оце дійсно досконалий витвір мистецтва".
Як завжди, у "чоловічій" прозі можна віднайти цікаві погляди на стосунки і на самих чоловіків. Далі – ще кілька цитат:
"Який чоловіки безголовий народ!" ... "Чоловіки такі незбагненні!"
Доволі несподівано читати такі репліки від автора-чоловіка, хоч і з жіночих уст. Або ж іще – шматочок діалогу, в якому просто таки відхиляється завіса з чоловічої сутності. Таке собі одкровення:
" - Тоді нащо ти казав, що тобі нічого в сіті не треба, крім мене?
Кутики його рота зневажливо опустилися.
- Серденько, не варто так буквально сприймати слова закоханого чоловіка".
І наостанок – респект видавництву "КСД" за розкішне оформлення книжки! Її шалено приємно тримати в руках (не лише читати), а оздоблення деяких сторінок ілюстраціями – це щось неймовірне!
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/06/06/093057.html
|
