Письменник, філософ і журналіст Володимир Єрмоленко презентував свій перший роман "Ловець океану: Історія Одіссея" на VII Міжнародному фестивалі Книжковий Арсенал. Звідки виникла потреба розповідати історію, яка відома практично кожній людині? Що дає підхід до повторного переповідання історії? Що є в Одіссея Єрмоленка, чого нема в Одіссея Гомера? Про це та інше автор розповідав своїм читачам.
«Цей роман насолоджує одночасно із стількох різних причин і на стількох шарах, що задовольняє дуже багато (якщо не всі) основні рецептори, – говорила модератор презентації, письменниця Софія Андрухович. – По-перше, у ньому йдеться про історію, відому нам усім, і тут виникає момент впізнаваності, який відгукується кожному. Володя звертається до «Одіссеї», і ця впізнаваність дає момент рідності і близькості. Але одночасно ця історія розказана настільки свіжо і по-новому, що дозволяє перевідкрити історію Одіссея і навіть себе самого. Окрім цього, я насолоджувалася прекрасною мовою і постійно думала, чим Володя спокушає. Текст для авторів виступає своєрідним захистом, він стає чимось таким, що автор набудовує довкола себе якимись додатковими шарами, які допомагають йому відгороджуватися від цього світу і допомагають витримувати цей світ.
А Володя спокушає тим, що не боїться бути дуже простим і зворушливим. Він говорить про найважливіші речі – любов, близькість, смерть, самотність, покинутість, і не боїться робити це просто і пронизливо. Дуже поетично і мелодійно. Ще один важливий для мене момент – те, що в романі «Ловець океану» є багато смачно описаних еротичних сцен. Це було однією з головних причин, чому я так насолоджувалась цим текстом».
За словами Володимира Єрмоленка, йому важливо робити ті речі, які будуть максимально корисними для людей, впускаючи «свіжий вітер» у вже наявні сенси. «Чому Одіссей? Мені завжди здавалося, що хороший художній текст має народитися з одного образу. Це як мелодія, яка просто є і все, – каже він. – Для мене важливий момент інтуїції, і я це чітко бачу зі своїми філософськими текстами: думки, які я описую, часто є думками, які приходять до мене одразу, як стріла, яка проколює. Мені було важливо знайти образ, який мене ось так «проколить». І раптом він прийшов. Ми всі знаємо історію Одіссея як епос про очікування. А мені зненацька прийшла думка: а що, якщо ні? Якщо ти повертаєшся додому, а тебе там ніхто не чекає? Думаю, це драма багатьох людей, коли ми очікуємо, що на нас хтось чекає, нами хтось цікавиться, а виявляється зовсім навпаки. Разом із цим народжується ще один образ – якщо мене тут не чекають, значить я здійсню подорож назад».
Читайте також: «Коханець леді Чаттерлей»: заборонений плід літератури
У своїй творчості Володимир Єрмоленко намагається розширити певні культурні горизонти, аби українці говорили українською мовою про речі, які не стосуються тільки нас. «Інколи мені здається, що ми надто локалізовані у якійсь своїй тематиці, – казав письменник. – І тут Одіссея – як манна небесна. Адже це – один із перших літературних текстів європейської культури. І ось я намагаюся говорити із витоком цієї культури українською мовою. Мені здається, це дуже важливо. Це трішки спроба злетіти над своїм локальним контекстом». «Моя дружина, Тетяна Огаркова, яка є першим моїм читачем, слушно зауважила: «Ти перетворив історію на блукання в історію про подорож», – розповідав Єрмоленко. – Справді, Одіссей не володів своїм життям і своєю траєкторією – все за нього роблять інші: монстри, боги, фатум. У мене інакше: він пливе назад, повторює ті самі епізоди, зустрічається з тими самими Сереною, Каліпсо, Навсикаєю і, зрештою, потрапляє в Трою. У цьому є метафора того, що наше життя – це блукання.
Ми не знаємо, куди нас що приведе, це дуже часто є випадковістю. Але важливо внести цю випадковість всередину себе. Прожити її і сказати «Так, це моя випадковість і мій шлях». Важливо, наскільки ти можеш щось створювати із цих випадкових речей. Моя попередня книга «Далекі близькі» була про те саме: як певні люди створювали зі своїх страхів і своїх проблем якийсь певний твір життя чи мистецтва».
Що є в Одіссея Єрмоленка, чого немає в Одіссея Гомера? «Це відчуття провини, – каже автор. – Одіссея пронизує відчуття провини, йому здається, що його історія наробить багато поганих речей. Гомерівський Одіссей, якщо подумати раціонально, це не досить приємний персонаж. Це людина, яка руйнує кілька міст, яка закінчує велику війну підступною мерзенною дією, якою є троянський кінь. Тому для мене був важливий момент спроби жити зі своїми помилками і намагатися виправляти їх. Можливо, це трішки християнізація античного образу».
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2017/05/21/202304.html
|
