Даніела Андруш. Синґлет Хіґса. – Івано-Франківськ: «Лілея-НВ», 2016. – 128 с.
Здавалося б, про цю книжечку можна було б і не писати. Дебютна книжечка із жанровим визначенням повість-мозаїка. Автор, який заховався за псевдонімом. Скільки таких « метеликів » у сучлітпроцесі? Море-океян. Але було два відгуки – Ольги Слоньовської та Ольги Деркачової. Була презентація десь рік тому в Івано-Франківську. Я був на тій презентації. Навіть виступав. Але книжечка мене не переймала, хоча її загальна ідеологічна настанова виглядала україноцентрично-правильною.
Цьогоріч ця книжечка номінувалася на Стефаниківську премію, Мало що бракувало, аби вона її отримала. Я про книжечку. Не все втрачено, бо книжечка, яка пройшла у третій тур голосування, має право розглядатися наступного року. Це згідно положення Премії.
Тепер про книжечку.
Українська проза має всякого у своєму багажі – доброго і ніякого. Про погане не кажу. Воно теж є. Який літпроцес без « львівського смітє »…
Що бракує цій літературі. Світла й оптимізму. Внутрішньої переконаности, що Україна відбудеться. Переважає боротьба, плачі і попіл, який сиплемо на власну голову і, навіть, не беремося відмивати.
Зміст дуже простенький, аби його переказувати. Читайте. Книжечка читається. Мова якісна. Тут є війна – літературно відтворена, але на основі загублених і трагічних людських доль. Але тут є українська перспектива. Чого немає ні в політиці, в культурі, ні в побуті. Я про стратегію.
Один із героїв – Сергій створює « Золоту Браму» - перший центр фототерапії « не тільки в місті, а, мабуть, в Україні ». Бо ще під час війни на Донбасі об’єдналася група однодумців - « Товариство Людей Позитивного Мислення».
І хто би з нас повірив… А герої цієї антиутопії живуть – в Україні квітучій, сильній. Країні, яка разом із Японією « зробила шалений прорив в інноваційних технологіях, дала можливість зовсім відмовитися від споживання нафти, газу, вугілля… ». Автор цієї антиутопії не сказала, де поділися Ахметови, Фірташі, Коломойські, разом із « Чоколядовим Зайчиком »… Так розумію, що з ними сталося те, про що співаємо в гімні – згинули, « як роса на сонці »…
Тут є ще героїня - Аліса – майже Анфіса з « Угрюм-ріки» - однак вона із Українського Задзеркалля…
Щодо назви. То всьо просто. Синґлет Хіґса – часточка Бога - « заряд любови ». Інформаційне поле Землі. Чим ми її наповнимо, тим вона і буде.
Мене влаштовує ця утопійно-антиутопійна історія. Мене влаштовує інтелектуальна спілка Україна та Японії. Мене влаштовує любовна інтрига без Ромео-Джульєтівської трагічної константи.
Власне, влаштовує українська літературна казка, яка намагається українцям вбити в голови, що вони можуть буди щасливим і успішними, - головне вірити і хотіти.
Про Автора не говоритиму. Він фаховий знавець української літератури, який володіє мовою, вірою, любов’ю. До себе. До сина. До України. Тієї утопічно-антиутопійної, яка теж є частиною Божого задуму. Головне, вірити в позитив. Плекати позитивну стратегію і позитивне мислення. Так мало. І сливе неможливо. Або ж, навпаки…
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/05/18/073815.html
|
