"Пішов великий українець. Суперечливий, як його час", - так відгукнулася на смерть Бориса Олійника Лариса Івшина, публіцист і журналіст.
Борис Олійник помер на 82-му році життя 30 квітня, об 11 годині ранку, після тривалої і важкої хвороби.
Для письменників і поетів він був і лишатиметься передусім прикладом того, як багато може встигнути зробити творча людина за своє життя - всупереч політиці, у яку доводилося занурюватися.
Поет змалку
Загалом Борис Олійник видав понад 40 поетичних книг.
Свій перший вірш Борис Олійник опублікував у 1948-му, коли навчався у п´ятому класі Зачепилівської сільської школи на Полтавщині.
Після школи він вступив на факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка, а вже 1958 року розпочав роботу в редакції газети "Молодь України".
Майже одразу ж він почав співпрацювати із журналами "Ранок", "Вітчизна" та "Дніпро", став заступником голови Київської організації Спілки письменників України, а далі секретарем правління української Спілки та Спілки письменників СРСР.
У віці 27 років, у 1962-му, вийшла друком його перша збірка ліричних віршів "Б´ють у крицю ковалі".
Двічі Борис Олійник очолював Національний комітет з державних премій імені Шевченка: у 1999-му і потім - у 2010-му.
У 2010 році на посаду його призначив президент Віктор Янукович.
Але у червні 2011 року Борис Олійник заявив, що хоча піти з посади. У статті "Первородний гріх?" він написав: "Оскільки ж я виховувався в тому стані, де все-таки вище за будь-які нагороди цінувалися елементарні совість і порядність, відтак у цьому часі, де навіть слава й нагороди стають товаром, для цього часу я вже зі своїми старожитніми поглядами справді застарів. Тож день, коли задовольнять моє прохання про відставку, вважатиму другим днем свого народження".
"Ми не такі дурні, як з виду"
Ця фраза Бориса Олійника стала крилатою у часи, коли він був депутатом парламенту. Діяльність поета-депутата - а Борис Олійник був депутатом Верховної Ради і до розпаду СРСР, і у 1992-2006 роках - зосереджувалася передусім на культурі, він очолював профільний комітет парламенту.
Зокрема, колеги Бориса Олійника по парламенту наголошують на його внескові в ухваленні закону про державну мову та інших актів, що утверджували українську державність.
У той же час, вступивши до Компартії у 1961 році, Борис Олійник не залишав її до останньої миті життя.
Багато хто не розумів, чому достоту український поет може ототожнювати себе із партією, забороненою в країні. Адже ще за часів СРСР, з високих трибун у Москві він не побоявся говорити на теми, закриті десятиліттями ЦК КПРС, зокрема, про Голодомор і Чорнобильську катастрофу.
Борис Олійник запевняв, що сучасні комуністи винесли уроки із минулого і визнали помилки попередників.
"Для мене комунізм у чистому вигляді - це ті Десять заповідей православ´я, які у важкі часи світили нашим людям зіркою світлого майбутнього", - зізнавався Борис Олійник у 2014-му журналістам.
Півтора роки тому, в інтерв´ю російській "Литературной газете" Борис Олійник сказав, що був і лишатиметься комуністом, попри заборону КПУ. Він критикував декомунізацію, розпочату владою, що прийшла після Євромайдану.
"Чого варте одне прагнення замінити назви українських міст, вулиць і площ! Прибрати з повсякденного вжитку нагадування громадянам України про славне минуле країни, про справжніх героїв. А натомість підсунути імена вельми сумнівних і жорстоких діячів... У 2010 році, протестуючи проти присвоєння президентом Ющенком звання Героя України Бандері, я написав заяву про відставку з поста голови Комісії з державних нагород", - твердив він.
Письменник Юрій Винничук так характеризує Бориса Олійника: "Старий динозавр-комуніст, вірний друг русского міра, ленінець і сталініст, який ніколи не змирився з розпадом СССР".
Про комуністичні погляди поета згадує і співак гурту ТНМК Олександр Фоззі-Сидоренко, але в інших барвах: "Комунякам, зрозуміло, де місце, але цей був з багатьма дулями в кишені. І гарних справ багато наробив. Серед іншого, кажуть, першій "Червоній Руті" допомагав. А без неї, самі розумієте..."
Журналіст Юрій Луканов зазначає: "Поєднання чудової лірики з на диво щирими партійними віршами дуже дивувало. Бо зазвичай поети писали так звані паровози - вірші про партію і Леніна, щоб за ними надрукувати "справжні" вірші. Це був такий обов´язковий ритуал. А в Олійника вірші про партію були такі самі щирі, як і про матір".
"Лишайтесь щасливі"
"Пісня по матір" є одним із найвідоміших віршів поета.
Посіяла людям літа свої літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу.
Навчила дітей, як на світі по совісті жити.
Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу… -
(...) Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Змахнула рукою - злетіли у вись рушники.
"Лишайтесь щасливі", - і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.
Але далеко не всі знають, наскільки щемливою і проникливою є любовна лірика Бориса Олійника, як от вірш "Мелодія".
Заболю, затужу, заридаю… в собі закурличу,
А про очі людські засміюсь,
надломивши печаль.
Помолюсь крадькома на твоє праслов´янське обличчя.
І зоря покладе на мовчання моє печать…
…Забіліли сніги, забіліли по цілому світі,
опадає листок, як зів´яле чаїне крило,
Там, де ми відбули,
там, де наше відтьохкало літо, -
забіліли сніги… забіліли сніги… замело…
Колишній голова Верховної Ради Олександр Мороз якось сказав, що громадянську позицію Бориса Олійника треба шукати в його творах: "Вчити поета патріотизму - це лакейство перед тими, кому він немилий. Бо вся його поезія - синівська любов до України, до людей".
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2017/05/03/094032.html
|
