Степан Процюк. Варвари. “Видавництво “Теза”, 2016. — 157 с.
Історія має здатність повторюватись. Тож мудрі люди намагаються робити висновки й виносити уроки з тих подій, які з ними трапляються.
Український письменник Степан Процюк, батько якого був політичним в´язнем, написав про те, про що в ті часи не говорили, бо не можна було. Покоління 90-х уже ніц не знає про те, що відбувалося за якихось 20 або навіть 10 років до їхнього народження.
“Коли Іван запитав його, чому так остерігається, то одразу пошкодував, бо вчителеве обличчя відразу набрало траурних відтінків, хоча надворі тоді був квітень і все довкола розцвітало, не зважаючи на газетних наймитів і загальну недовіру. Раптом у класі пролунало, як зимовий грім: Бо вони страшні, Іванку. Вони — варвари. Вони навіть гірші від стародавніх варварів, бо ті хоч мали свій, хай вульгарний і примітивний, кодекс честі”.
Отже, в повісті “Варвари” маємо дві виразні сюжетні лінії, одна з яких — суспільно-політична, а інша — любовна.
“Варвари — це Радянська влада”, - пояснює автор словами одного з головних героїв твору.
Сільський учитель історії Микола Панасович — це біла ворона “совка”: він мріє про сильну й незалежну Україну, прагне розвивати її мову та культуру, займається просвітницькою діяльністю. Його антиподом виступає вчителька математики із характерним радянським ідеологічним ім´ям — Октябрина Едуардівна, типова представниця радянської тоталітарної системи, “стукачка” й підлабузниця, атеїстка, неосвічена й вульгарна українофобка. Вона нагадує тьотю Мотю із п´єси Миколи Куліша, яка казала, що “приличнее быть изнасилованной, нежели украинизированной».
Поруч із Октябриною Едуардівною виступає ціла галерея образів радянських катів — КГБістів, які прагнуть знищити все українське, заволодіти розумом людей, підкорити їх своїй волі. Процюк дає повну картину тогочасної дійсності, детально описує всі прийоми “варварів”: задобрювання, залякування, казочки про щасливе майбутнє і, навпаки, про нещасне, про страждання і мученицьку смерть тих, хто не хоче “дружити” із радянською владою. Бракує хіба натуралістичних описів тортур.
Паралельно з тим, як розвивається історія протистояння мудрого вчителя безжальній радянській машині, перед нами постає історія кохання двох підлітків — Івана й Марти. В СРСР не те що сексу, а навіть кохання не було.
“Вони не говорили про кохання. Їм би навіть було соромно таке озвучувати. Але ті нитки, що почали їх пов´язувати, ставали все міцнішими і залізнішими...”
Так, ніхто нікому не освідчувався, ніхто не пропонував зустрічатися. Юнак і дівчина просто гуляли разом і почувалися від того щасливими. Але навіть такі цнотливі, дитинно-ніжні стосунки псували темні й забиті радянщиною батьки.
“Дивися, бо ти додівуєшся! Ти з Іваном Дорощуковим волочишся, так?”.
І тут розкривається конфлікт поколінь. Радянські діти не говорили з батьками про особисте. Вони взагалі мало про що говорили з ними, бо тяжка робота не залишала вільного часу на розмови, надто про щось інтимне. І тоді дитині нічого не лишалося, як шукати собі старшого друга. Саме так і вчинив Іванко, який зблизився зі своїм учителем Миколою Панасовичем.
Автор показав патріотично налаштованих молодих людей, які вступають зі старшим поколінням у ще один конфлікт — ідеологічний. Діти прагнуть кращого життя, вони мислять нестандартно, вони мріють і сподіваються.
Історія кожного персонажа повісті закінчується по-різному: для когось вона трагічна, для когось — щаслива. Але загалом маємо оптимістичний і сповнений вітаїзму фінал: життя продовжується, воно циклічне.
“Навіть казали, що в кінці дев´яностих, вже після незалежності, до Зернівки приїжджав якийсь немолодий чоловік. Казали, що сидів збоку від шофера у химерній машині — і його лицем текли сльози. Він нікого і нічого не розпитував, але був подібним до вчителя Морецького на початку сімдесятих, лише постарілим і посивілим”.
Чому повість Степана Процюка актуальна в наш час? Та, мабуть, тому, що “варвари” нікуди не ділись. КГБісти перефарбувались і сидять нині як у Росії, так і в Україні. Ті ж методи, та ж мета. Тож усім свідомим людям іще належить збороти тих, хто зазіхає на їхні гідність і свободу.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/04/19/073251.html
|
