Буквоїд

Тоталітаризм: маски та приховане єство

24.03.17 10:38 / "День"
У київській книгарні «Є» відбулось обговорення нової збірки публіцистики Вацлава Гавела «Промови та есеї».
Дуже нечасто поєднуються в одній особистості риси визначного політичного й державного діяча, обдарованого літератора та глибокого мислителя, есеїста, філософа, соціолога. Саме таким був і залишається у вдячній пам’яті українців Вацлав Гавел (1936 — 2011  рр.), постать, безперечно, всеєвропейського масштабу, останній президент посткомуністичної Чехословацької держави (1989 — 1992    рр.) і перший президент нової демократичної Чехії (1993 — 2003 рр.), людина, яка зробила вирішальний внесок у падіння комуністичного режиму в себе на Батьківщині, а також блискучий драматург, письменник, публіцист, історіософ, соціолог, один із видатних дослідників тоталітарних суспільств ХХ ст. та психології тоталітаризму. Отже, не дивно, що вихід у світ збірки публіцистичних творів Гавела «Промови та есеї», в якій автором порушені надзвичайно актуальні, гострі й пекучі для сучасної України питання про шляхи створення спільноти дійсно вільних людей, про загрози, що з ними стикаються ці спільноти в тоталітарному суспільстві, про маски, які вдягав тоталітаризм у минулому столітті й які він приміряє тепер (ми окреслили далеко не все коло проблем, проаналізованих у цій книжці),   — став неабиякою інтелектуальною подією. Видавництво «Комора» зробило, без перебільшення, цінний подарунок українським читачам. Дискусія навколо порушених у книжці Вацлава Гавела питань, яка днями відбулася в київській книгарні «Є», мала доволі влучну й містку назву «Тоталітаризм і протест: чеське та українське дисидентство». В обговоренні взяли участь відомі українські правозахисники, громадські діячі та політв’язні Йосиф Зісельс і Василь Овсієнко, директор Чеського центру в Києві Луціє Ржегоржікова, а модератором заходу була політолог Маргарита Чабанна. Саме її виступ розпочав спілкування гостей книгарні; також приємно відзначити, що зала була заповнена вщерть. Пані Маргарита наголосила, що варіанти тоталітарних суспільств є значно ширшими за суто європейський досвід, за класичні зразки гітлеризму та сталінізму. Згадаємо диктатури Салазара і Франка, владний устрій у Кампучії, Північній Кореї, саддамівському Іраку, Уганді, багатьох інших країнах. При цьому жорстокість подібних режимів набуває вже таких потворних форм, що будь-який протест стає майже неймовірним, якщо не неможливим. Тут, зазначила Маргарита Чабанна, не можна не згадати блискучої думки Вацлава Гавела: «Тоталітарна система має контролювати геть усе без винятку, інакше вона не буде тоталітарною. Причому йдеться не лише про політику, а передовсім про контроль за свідомістю людей». І ще думка видатного чеха: «Тоталітаризм завжди супроводжує формування однаковості та криміналізація «інакшості». Гавел вибудовував такий ланцюг змін свідомості людей у тоталітарному соціумі: безнадія — апатія — пристосуванство — рутинна праця на користь влади, яка схвалюється. І важливо, що тоталітаризм був підважений появою внутрішнього спротиву, а не експансією ззовні. Знаний український громадський діяч та правозахисник Йосиф Зісельс зазначив, що дуже різними були методи і принципи дисидентського руху в країнах Балтії, в Україні, Закавказзі, Росії. У кожної з цих країн і націй — своя історія, і хай би як намагався режим створити «радянську людину» — зробити це не вдалося. Проте фактом історії є те (тут своє слово ще мають сказати дослідники), що українці опиралися більше, впертіше й триваліше, аніж будь-хто з поневолених народів Радянського Союзу. Три тисячі українських дисидентів (а також їхні рідні, друзі, однодумці) спромоглися кинути виклик владі й не відступити, не зрадити свою совість, показати всю облудність та фальшивість режиму. Пан Зісельс наголосив, що для нього тоталітаризм визначається не вибірковим, «точковим», а абсолютно нічим не обмеженим використанням насильства проти свого народу: за підрахунками Конквеста і Солженіцина, серед людей, які потрапляли у сталінські табори, виживало лише близько 10 відсотків... У цьому сенсі, наголосив Йосиф Зісельс, брежнєвський період історії був мало не «вегетаріанським», бо припинився масовий терор. Проте натомість влада широко застосувала ганебний «винахід Андропова» — каральну спецпсихіатрію (Й. Зісельс був ув’язнений саме за прагнення розповісти світові про цей злочин). Підсумовуючи, пан Зісельс зауважив: люди, перш за все, морально не сприймали того ладу, і це визначило все. Ще один відомий дисидент, Василь Овсієнко (на початку виступу він показав аудиторії свою смугасту шапку в’язня — «рецидивіста») визначив первісне коло українських дисидентів таким чином: це була молода інтелігенція, яка після сталінських масових репресій зросла «з худеньких матерів у саду порубанім» (Микола Вінграновський). У цьому колі знаходили своє місце українці та євреї, росіяни і татари, люди будь-якого віросповідання. Вони ніколи не оголошували одне одного ворогами, бо всім потрібна була Свобода. І державна незалежність України бачилася гарантією досягнення цієї високої мети. Василь Овсієнко пригадав вислів ще одного відомого дисидента, Андрія Амальрика, який свого часу писав: «Правозахисники вчинили революційний переворот. У підневільній країні вони почали поводитись як вільні люди, читаючи законодавство (Гельсинське) саме так, як воно було написано». І можливо, ще важливішим є те, додав Василь Овсієнко, що в СРСР — в УРСР зокрема — з’явилась незалежна громадська думка. Наші дисиденти не пішли в підпілля, а підписували документи своїми власними іменами — і Чорновіл, і Дзюба, і Стус, і Марченко, і Литвин, і Тихий, і Руденко. І це винятково важливо. *** Якою є провідна думка зустрічі, наскільки її міг зрозуміти автор цих рядків? Сила людського духу, енергія і правда людського спротиву в боротьбі за правду — оце є те, що здатне подолати тоталітаризм. Так було, так є і так буде.+ Ігор СЮНДЮКОВ
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2017/03/24/103814.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.