Буквоїд

Боснія: особливо нетрадиційні подорожні нотатки

15.03.17 07:48 / Зоя Шевчук
Ненад Величкович. Сагіб. Імпресії з депресії. - К.: Темпора, 2014. - 200 с.
Поки народи Східної Європи мандрують на Захід, представники західних “гуманітарних місій” та інших угруповань, що в той чи інший спосіб захищають свої бізнес-інтереси, спрямовують свою увагу на не захищені ні законом, ні традицією східні терени. Особливо території повоєнні, де ще за рогом трапляються нерозміновані поля, а зруйновані будинки прикриті білбордами. Ні, зараз не про нашу війну - боснійський письменник Ненад Величкович у романі “Сагіб. Імпресії з депресії” пише про Сараєво - місто, стільки разів чуте в далекі 1990-ті з телевізійних новин. Переважна більшість із нас досі не знає, що ж відбулося тоді на Балканському півострові. І Н.Величкович у чудовому, як завжди, перекладі Катерини Калитко під редакцією Леся Белея нам не допоможе. Він розкаже про інше - про те, що відбулося, коли загиблі були поховані, війська склали зброю, у поранених загоїлися рани, а втікачі та переселенці частково наважилися повернутися до залишків своїх осель. І коли разом із ними до країни в’їхали і розгорнули свою діяльність західні гуманітарні місії. Щоб картинка повоєнної Боснії була справді опуклою та живою, автор скористався давнім літературним прийомом очуднення - і загострив читацьке сприйняття несподіваним, “чудним” поглядом на зображуване. Він замінив звичне для нас “упізнавання” - “баченням”, звільнив від автоматизму сприйняття і завдяки іронії, що народилася на контрасті двох світів - західного і боснійського - дав відчути їхню тотальну несхожість, а разом із тим - усі людські слабкості по обидва боки барикади, особливо коли з одного боку - цивілізаційно слабкі, а з іншого - представники “золотого мільярда”. Адже усі ми, з якого б боку цього постійного діалогу не перебували, - звичайні люди, і тому схеми виживання випливають назовні, як у покері, - в залежності від уміння “читати” інших гравців, позиції за столом, майстерності блефу і щасливої карти. Голосом протагоніста Н.Величкович поділився з представником тієї західної організації, яка одночасно захищає права людей/демократичні цінності/інтереси західних компаній, а також аналізує ринки збуту та готує цільові аудиторії під нові цінності, продукти та “проекти”, охоплюючи своєю мережею, без перебільшень, увесь світ. І в кожній країні, що пустила до себе, запроваджує свої порядки силою великих бюджетів, зарплат та валютних траншів. Воістину “зачудованим” поглядом оглядає Боснію оповідач - молодий чоловік, що приїхав до Сараєва і пише далекому коханому Джо листи про реальність, свідком якої став, і про ту, з якої приїхав. Ці особливо нетрадиційні епістолярні “подорожні нотатки” дозволяють читачеві побачити “розкоші й злидні” обох сторін діалогу - як боснійської реальності, так і західної, адже спостерігач привіз власну, не дуже щільно прикриту скриньку Пандори. Майстерна авторська іронія на межі двох світів висвітлює катастрофічну різницю між тим, що смішне й ганебне для гостей і місцевих, на чому можна заробляти і чим можна поступитися, хто що вміє і чого найбільше боїться. Іронія, що приховує жорстокий цинізм і жалюгідну ницість, розкриває, з одного боку безжальність, а з іншого - людяність, яку може виявити до іншого лише той, хто сам нічого не має і тому віддає останнє. “Нова Шефова перекладачка каже на ролети - рулети. Коли під час прийому на роботу її запитали про місце, рік, місяць і день народження, вона відповіла: Рогатиця, 1980-й, травень, п´ятниця. Вона молода й симпатична, але всі кажуть, що дуже дурна й погано перекладає. Шефові це не заважає, він гадає, що місцевою мовою однаково не кажуть нічого нового й цікавого”... Кожному з нас важко бачити в собі, у своєму народові бруд, дурість, зловживання, жадібність та все інше, що позбавляє нас людського обличчя - бачити це і все одно, не завдяки, а всупереч - любити. Свою країну, своїх співгромадян, пишатися своїм походженням, своєю історією, культурою, навіть сусідами і вірити в найкраще у кожному з нас. Письменник може показати нам нас самих, встановити діагноз і змусити відкрито подивитися правді у вічі. Як нервова система нації вони сигналізують про порушення і вимагають негайних дій - від нас із вами. Адже боснійська реальність не надто далека від української, мінні поля - за рогом, а білборди прикривають зруйновані будинки, яких стає дедалі більше.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/03/15/074817.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.