Леонід Ушкалов. Ловитва невловного птаха: життя Григорія Сковороди. – К.: Дух і літера, 2017. – 368 с. (Серія (Постаті культури»).
Наша традиція освіти зазвичай дуже диференційовано підходить до осмислення біографії письменника. Себто його життя вивчається філологами, а от контекст доби – це вже царина істориків. Як на мене, такий підхід призводить до утворення певного вакууму, де губиться оцей зв’язок між особистістю та часом, у якому їй випало жити. Принаймні, доволі часто ця проблема зринає, коли прошу своїх студентів провести паралелі між долею чи світоглядом автора, твором і тогочасними подіями – й це зазвичай викликає серйозні труднощі. А коли вести мову про епоху бароко, у якій літературу, історію, філософію, богослів’я просто неможливо розділити, то необхідність комплексних прочитань є украй необхідною.
Нова книжка професора Леоніда Ушкалова «Ловитва невловного птаха: життя Григорія Сковороди» якраз і є осмисленням життя мандрованого філософа на тлі історії України барокової доби. Перед нами по-новому розкриваються, здавалося б, добре відомі речі. Бо ж усі знають, що Сковорода народився в с. Чорнухи, але мало відомо про те, що до XVII ст. воно належало князям Вишневецьким, не кажучи вже про те, що в роки революції Богдана Хмельницького козаки з Чорнух воювали в складі Кропивнянського полку, а перегодом, згідно з літописом Самійла Величка, село було пограбоване полком московської піхоти, а за іншими джерелами, спалене московським військом «за вірність Виговському». Тож серед цих споминів і зростав філософ – і чи не вони сформували в ньому такий потяг до свободи?
Гортаючи сторінки книжки, ми немов маємо змогу побачити Україну очима Сковороди. Так, у тексті детально описано Київ часів філософа – такий, яким він вперше його побачив, прибувши на навчання. Автор дослідження детально подає описи вуличок, споруд, які прикрашали місто, розповідає про звички його мешканців. Усе це сприяє зануренню в атмосферу барокової України. Зрозуміло, що для того, щоб створити таку стереоскопічну картину тогочасної дійсності, вчений провів величезну роботу, досліджуючи літописи, діаріуші, листи.
І не лише про Україну – адже мандри Сковороди сягали далеко за її межі. І знаєте, що таке Петербург? Це «колонія освічених українців» – саме так охарактеризує його Євген Гребінка. Справді-бо, ще від часів Петра І багато українських інтелектуалів опинилося (часто не з власної волі) на російських теренах. За царювання Єлизавети, яка, до слова, сама чудово танцювала, писала вірші, любила музику та театралізовані дійства й усіляко сприяла митцям вихідцям з України, вони були справжньою окрасою двору. Автор студії у деталях зображує побут «українського Петербурга» XVIII століття, де йдеться і про величного графа Олексія Розумовського, і про його брата, гетьмана Кирила Розумовського, і про наставника майбутнього великого князя Симона Тодорського, і про менш знаних нині співаків та музикантів. Та попри все, наголошує дослідник, Сковороді імперська столиця видалася геть чужою і непривабливою. Вочевидь, через це він і залишив придворну капелу.
А ще були мандри Європою у складі Токайської комісії. Відомо, що про цей період збереглося найменше інформації. Та все ж Леонідові Володимировичу вдається зобразити цю подорож філософа, апелюючи до текстів Михайла Ковалинського та Густава Гесса де Кальве, які по-різному описували перебування Сковороди в Європі. До речі, ці суперечності чи не найкраще ілюструють оті вибагливі, часто непередбачувані моменти доль людей епохи бароко, яка культивувала парадокси й метафори. Та всетаки: чи бачив Сковорода Рим, чи милувався розкішними палацами Венеції і садами Флоренції? Це пильний читач спробує з’ясувати для себе, читаючи книжку.
Ясна річ, в основі книжки – історія ідей Сковороди, а ще цікаві історії людей, з якими доводилися перетинатися нашому любомудрові – а це й аристократи Томари, й письменник Кирило Ляшевецький, і харківська родина Квіток (перегодом Григорій Квітка-Основ’яненко напише про те, як малим слухав оповіді Сковороди), а ще це історія Києво-Могилянської академії та Харківського колегіуму – і все це проілюстровано спогадами сучасників, фрагментами листів, уривками із творів філософа. До всього варто додати, що книжка писана яскравою, соковитою мовою, яка робить текст доступним не лише вузькому колу фахівців, а всім, хто цікавиться життям Григорія Варсави. Приємним доповненням до біографії мислителя є Prelude, що є фактично розвідкою професора Ушкалова про Сковороду в працях О. Потебні, та Finale, що подає докладні міркування про Сковороду й футуристів, а загалом окреслює його рецепцію в нашій літературі ХХ століття.
Тож нова книжка професора Леоніда Ушкалова «Ловитва невловного птаха: Життя Григорія Сковороди» – це розповідь про епоху, яка формувала людей, і людей, які визначали епоху. Іншими словами – це історія українців бурхливої барокової доби крізь призму історії Григорія Сковороди.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/03/08/175419.html
|
