Української мови не навчають у жодному вузі.
Там викладають лише її граматику й історію, - впевнений сходознавець, перекладач, літературознавець Роман Гамада. - Нема і сходознавства. Його зжерло загальне мовознавство. Раніше вважали, що іраніст щонайменше повинен прочитати 400 сторінок рукописів. Наші кандидати й доктори наук не прочитали жодної.
Україна перебувала в магнетичному полі Росії понад 300 років, і це не могло не позначитися на всіх сферах життя – на крові й плоті українця, на його мові, душі, тілі, розрізі очей. Сходознавство зазнало найбільш нищівної руйнації, бо "офіційна думка" вважала: воно Україні непотрібне. Україна надто далеко від Сходу. Росія ближче географічно. Усі центри сходознавства були розташовані в Москві, Ленінграді й на Закавказзі – в Баку, Тбілісі, Єревані, а також у Середній Азії.
У 1920–1930-х було зроблено мало, однак кільком сходознавцям вдалося врятуватися – Василеві Мисику, Леоніду Первомайському. А ще – іраністу Яремі Полотнюку. Тому "золотий ланцюг спадкоємності" не був перерваний.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2017/02/06/124418.html
|
