Книжка про секрети письменницької кухні літературних класиків ХХ століття.
Новинка має назву «Як писали класики», її автор — Ростислав Семків, літературознавець, директор видавництва «Смолоскип» і виконувач обов’язків директора новоствореного Інституту книги, а надрукувало книжку нове видавництво «Пабулум».
«Козирна» сімка письменників ХХ століття тут зображена в сімох есеях. У кожному Ростислав Семків розповідає про біографію свого героя, про найбільш етапні його чи її твори. А давши стислу характеристику творчості, надає слово самим письменникам — як вони бачили свій творчий метод. Як часто і де писали? З чого розпочинали роботу над твором? Що їх надихало, а що заважало? Які обставини супроводжували роботу над тими чи іншими знаменитими текстами? Зрештою, Семків викристалізовує це все в кілька правил від письменника. На кшталт «Не перевантажуйте книгу сюжетними лініями» (Агата Крісті) або «Працюйте постійно: пишіть одне оповідання щотижня» (Рей Бредбері).
Не подумайте тільки, що «Як писали класики» — безбарвна й натужна утилітарна книжка в дусі «бізнес-посібника для досягнення успіху» (хоч анотація видання й говорить про «практичні поради всіх цих класиків — як писати і досягти успіху»). Зовсім ні. За одноманітною структурою насправді стоять, зокрема, яскраві сюжети з життя письменників. Що їх — переконаний — багато хто читатиме зі справжнім інтересом, майже таким самим, як їхні твори. І вже точно з інтересом більшим, ніж просто біографії.
Чи знали ви, до прикладу, про котів Рея Бредбері? Під кінець життя їх у нього назбиралося понад два десятки. Не дивно, що автор «Марсіанських хронік» і «451 градуса за Фаренгейтом», щоб пописати, часом тікав від своїх вусатих-хвостатих друзів до гаражу, а деколи — до публічної бібліотеки (насправді, звісно, й від своєї родини — коханої дружини, якій і присвячено «Марсіанські хроніки», та чотирьох доньок).
Або про нещодавнього нобелівського лауреата Маріо Варґаса Льйосу (котрий пару років тому виступав із публічною лекцією в Київському національному університеті ім. Т.Г. Шевченка) і його блискучий роман «Тітка Хулія і писака». Виявляється, ця книжка є гротескною, іронічною згадкою про реальний шлюб Льйоси з його старшою кузиною. Остання, до речі, появу твору не залишила без уваги. А написала мемуари-відповідь із промовистою назвою «Про що змовчав маленький Варґас».
Здивуються, певно, й любителі геніальної детективістки Агати Крісті, коли дізнаються, скільки років їй довелося штурмувати видавництва, щоб надрукувати свої перші твори. Та на яких кабальних умовах це все-таки вийшло зробити.
Ростислав Семків, утім, не обмежується більш або менш доленосними біографічними курйозами і парадоксами з життя своїх «підопічних» письменників. У книжці «Як писали класики» є місце також для роздумів про сутність літератури, для серйозного аналізу творчого методу названих авторів, для широких паралелей і контекстів. Для психологічних портретів. Інакше кажучи, Семків у своєму письмі посідає помірковану позицію поміж радикальними концепціями літератури заради літератури і літератури заради розваги.
Хоч риторично книжка в першу чергу орієнтується на молодих письменників, які хочуть перейняти досвід своїх великих попередників, насправді вона буде цікава далеко не тільки їм. А й усім, хто любить світ і дух літератури. Поза сумнівами, вона спонукає вас прочитати не одну згадану на її сторінках книжку. А також надихне на дискусії та роздуми про десятки інших, уже прочитаних. І ще мені здається, що «Як писали класики» було б непогано продовжити. Щоб розкрити творчі секрети багатьох інших достойних письменників, у тому числі й українських.+
Олег Коцарев
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2017/01/23/085949.html
|
