Марія Зоря. Гра з вогнем: роман / Марія Зоря. — Львів: Кальварія, 2015. — 176 с.
Це — книга, по прочитанні якої менш за все хочеться думати про сюжет, фабулу, взаємини героїв, конфлікти, композиційний центр, архітектоніку, стиль твору тощо. Усі названі й неназвані складники — на належному рівні. Події ж розгортаються стрімко, інтрига тримає до останньої сторінки, герої — непрості, часом, загадкові й водночас правдоподібні. Але афект після прочитання спонукає до розмови про інше — базове, масштабне, доленосне. А саме — які невидимі могутні сили впродовж декількох століть не дозволяють українцям — одному з найдавніших народів світу — повернутися до спільноти висококультурних і цивілізованих народів світу? Яке походження цих сил? На що вони спрямовані і як впливають на наші помисли і вчинки? Чи так однозначні та взаємозаперечні Світло і Темрява, Добро і Зло, Бог і Сатана?! Може, Темрява, контрастуючи зі Світлом, виразно й відчутно виявляє його? Так само райське й пекельне спільними зусиллями просвітлюють нам (крізь туман масової заблуканості) шлях до Істини?!
Заради хоча б поверхового ознайомлення з твором — трохи сюжетно-подієвої конкретики: дійство розгортається навколо, на перший погляд, огидно-провокаційного масово-розважального проекту — Всеукраїнського літературного конкурсу «Ніч з Вельзевулом», за умовами якого автори мають створити позитивний образ … Сатани. І в цьому змаганні беруть участь не лише відомі всім майстри слова (зрозуміло, зі зміненими, але впізнаваними іменами), а й понад мільйон інших менш відомих і не відомих загалові авторів, а за перебігом конкурсних змагань щоденно із захопленням слідкують з моніторів різних мас-медіа численні маси співвітчизників. Чи не нагадує тут автор про болючо-непереможну проблему маніпуляції свідомістю мільйонних споживачів ТБ-продукту?!
Герой-журналіст ставить завданням з’ясувати, хто саме є ініціатором цього грандіозного ток-шоу? Кому вигідне розмивання межі між Добром і Злом? Коли автор розкриє керівника проекту, яка буде реакція читача — повірить у ймовірність такої версії чи ні?
Гіркою правдою виявляється те, що ця галасливо-скандальна подія є потужним стимулом розвитку … вітчизняної літератури. Це що — примирення непримиренного?! Поєднання непоєднуваного?! А, може, щось інше?! «Чи не знаходиться істина, — роздумує героїня, — на півдорозі між пеклом і раєм, між добром і злом, Богом і Сатаною?»
Є й актуальне зауваження, котре можна поширити на «гібридну» реальність сьогодення: «… ті, хто у телепроектах палко захищав християнського бога Саваофа, (анонімно — В.П.) надіслали на конкурс романи, де, навпаки, саме цей бог виявився винним якщо не в усіх, то в багатьох гріхах людства».
Найбільша ж вага цього роману (як вже було зазначено) — у його «післяпрочитальних» думках і роздумах. Певно, серед гіпотез про створення світу може бути й така: всесвітній Універсум-Абсолют витворив Землю і людей під могутнім креативним знаком Логосу («Слово. Пароле. Палябра. Ді Ворте. Міла. Лексі. Вербаліс. Ворд»). Люди ж (за задумом Вищого Креатора), перебуваючи в різних системах аксіологічних координат, визначали собі моральні й духовні пріоритети, і відповідно до своєї амбівалентної природи, витворили різноспрямовані енергетичні потуги Добра і Зла, Олімпу й Тартару, Раю і Пекла… А згодом — персоніфікували їхні джерельні витоки. І це, можливо, не така вже й вигадка… Бо ці людські витвори стали таки справжніми феноменами мас, серед яких у християнському світі поселилися й прижилися взаємопов’язані (хоч і різноспрямовані) Бог і Сатана.
Тут же маю зауважити: прочитання цього (як і інших) твору є суто індивідуальним. І, попри мої (або чиїсь) «глобально-ваговиті» роздуми, роман читається легко і невимушено.
Тож, приємного прочитання і самостійного думання: варто чи ні грати з вогнем. Бо автор відгуку так і не спромігся це зробити. Щасти тобі в цьому, шановний читачу!
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/01/13/184151.html
|
